Глава 3. Байки села.

Деякі місця і назви вигадані, задля сюжету.

Зранку ми з бабцею Клавою пішли прогулятися, подихати свіжим повітрям. Бабуся показувала мені квіти, які росли неподалік від їхньої хати. Ми проходили декілька хатин, всі знали бабцю і щиро віталися з нею, а я відчувала себе мантією-невидимкою. Деякі люди звертали на мене увагу, вони впізнавали мене, жартували з дитячого прізвиська. З бабцею ми направлялися у ліс, їй потрібні були якісь бур’яни. Я пішла з нею через собаку. Так бабця Клава і дідусь Жора мають собаку – жорсткошерстого фокстер'єра, на ім’я Бак. Він ходив тільки з нашийником, бо він нікуди не тікав, він знав усю місцевість.

Ми вже підійшли до лісу. Ліс здавався височенним, також, наскільки я пам’ятаю, у селищі був ставок, а ще десь знаходився піонерський табір. Було тепло і дув легенький вітерець. Тільки ми з бабусею і Баком підійшли до входу в ліс, бабця вручила мені в руку якусь засушену квітку.

-Тримай її біля себе, стисни у долоню, - бабця сказала дуже моторошним тоном.

Початок лісу був яскравий та ясний, на землю потрапляло багато сонячних променів. Деякі промені освітлювали дерева, кущі – це було схоже на казку. Бак спокійно ходив і допомагав бабці шукати трави. Я тримала одну долоню стиснутою, бо знала, що не просто так бабуся мені дала ту квітку.

Ми йшли все глибше і глибше в ліс. Поступово він темнішав, яскраві кольори немов градієнтом змінились на темно-зелений і сірий. Ставало моторошно, з нізвідки почав дмухати вітер. Мені навіть здалось, що він розмовляв зі мною. Бабуся виглядала спокійною і збирала якісь квіти, і трави, а от Бак ходив поряд зі мною, майже не відходив від мене. Я стиснула праву долоню сильніше, уявляючи собі, що навколо мене є невидимий щит, який оберігатиме мене.

На траві лежала гілка, я підійшла і схопила її у ліву руку. Тепер я знаю, що існує містика, а раптом якась мавка чи чугайстер нападе? Бабуся збирала всі ті трави у кошик, який вона взяла з собою.

Я почула плач, і хотіла піти туди, звідки чувся звук, але бабця не пустила мене.

- Це потопельниця, не ходи, - бабуся стала поряд зі мною.

- Потопельниця? – я перепитала її.

- Так, то дурна дівка була, - бабуся зітхнула, - пішли до маєтку, так скоротимо собі дорогу і розповім тобі декілька історій.

- Добре, - я погодилася.

- Тільки оцю гілку залиш, - вона посміхнулась.

Я слухняно поклала гілку на траву і пішла за бабцею. Вона була дуже спокійною, це дивувало мене. Я навіть починаю гадати, що вона якась знахарка чи відьма, а особливо після того, що розповів мені Веня. Бак йшов поряд з нами і нікуди не відходив, я помітила що його нашийник був обмотаний якоюсь травою.

- Навіщо йому це? – я звернулася до бабці.

- Оберіг, - вона спокійно відповіла. – то про що я хотіла розказати?

- Про потопельницю,

- Точно, - вона подивилась на мене і почала розповідь.

При житті цю дівчину звали Меланія. Вона була гарною дівчиною, але була не з багатої сім’ї, а зі звичайної робітничої. Меланія гарно співала, і в неї закохалось одразу два парубки: один з багатої сім’ї, а інший зі звичайної. Меланія закохалась у другого – Єлисея. Але багатій не хотів здаватися, і пішов до батьків Меланії. Батько з матір’ю були не проти багатого жениха, але якщо вона його насправді кохає. Дівчина все пояснила батькам. Багатія того звали – Петро. Петро не змирився з таким рішенням, говорять що він вбив Єлисея, і батькам довелось віддати дочку за Петра заміж. Вона грозилася вбити себе, говорила що Петро бреше і Єлисей живий. Але батьки не могли нічого вдіяти.

Коли настав день весілля, під час церемонії Меланія втекла, у весільному платті. Люди кажуть: «Втопилася.», деякі говорять, що Петро побіг за нею і випадково, а може втопив її власноруч.

Через три дні після її смерті, Петро загадково зник, а його батьки збідніли, а брат Петра – Андрій втратив своє обличчя і з’їхав з глузду. Що насправді сталося з Петром та Єлисеєм ніхто досі не знає. Багато хто остерігається того озера, подейкують, що там ще залишилась її спотворена душа, душа самогубці. То озеро має дурну славу – багато хто топився там.

-Ось така історія, - бабця закінчила розповідь.

- А що сталося з її батьками? – я поцікавилась.

- Вони винуватили себе в смерті доньці, її батько грав у рулетку, намагаючись застрелитись, але нічого не виходило. Її мати почала боятися води і багато вишивала якихось монстрів. Померли вони від старості десь три роки тому.

- Це було не так давно?! – я ошаліла.

- Так, хороша дівчина була. Але самогубство…

- А може Петро її втопив?! – я була дуже обурена. – Невже всі жителі повірили, що Меланія втопилась? Це безглуздо! Вона була гарною і розумною дівчиною, невже всі повірили що вона могла так вдіяти?!

Ми з бабцею зупинились. Вона подивилась у мої очі, я відчувала, що в мене почервоніли вуха від злості.

-Але ж вона говорила що це зробить.

- Говорила-говорила, що за дурість?! Може її душа і не може знайти спокою через це?

- Онучко, звідки ти всього цього знаєш? – бабця здивувалася.

А що я її можу сказати? Що спілкуюсь з домовиками, які сказали мені, що маю деякі особливості. І ти, бабусю, нащадок відьми? Я стояла і стійко дивилась в її очі. Вона посміхнулась і поклала руку мені на плече.

-Може й Веня тобі розповів, але я згодна з тобою.

Я стримала свої емоції, я контролювала всі м’язи, ніби я не знаю про кого вона говорить. Ми з бабцею дійшли до того маєтку, в якому давно ніхто не жив. Він виглядав дуже моторошно. Розбиті вікна, дірки у стінах, поламані сходинки. Це місто викликало мурашки по шкірі, і як говорив один телеведучий: «Аж волосся стає дибки.»

-Цей маєток вважається покинутим, - бабуся вказала на ту моторошну будівлю.

- Я так гадаю, є невелике «але»? – пожартувала я.

- Так, там можна побачити всяких істот, - вона промовила таємничим тоном.

Раптом щось зашелестіло. Бак встав переді мною і почав ричати. Бабця поклала руку у кошик. Я відчула на собі чийсь погляд, я послабила ту долоню в якій лежала квітка, вона майже випала з моєї долоні, але я швидко зібралася і знову стиснула долоню. З кущів повиходили майже прозорі істоти, які були дуже схожі на людей. Мені вони нагадали привидів, їх очі не мали чітких зіниць. У них були повністю чорні очі. У рваних, обшарпаних, одежах, з подряпинами.