Ось його біле крісло. Порожнє крісло. І такий же порожній стіл. Прозорі екрани на стінах і по центру кабінету вимкнені.
«Ти не можеш його жаліти! ̶ нагадала собі дівчина. ̶ Як можна жаліти того, хто по сорок разів на день повторював тобі «люблю», жив у твоєму домі (тому що той ближче до «SecreQ»?), тому що ти «найкраща з творінь природи», яке він хотів бачити щодня, кожну вільну від роботи хвилину. Грав на гітарі вечорами в саду, поливав твої улюблені троянди, і при цьому всьому встигав розважатися з іншою. Точніше, з іншими.
Про останнє Елсі дізналася всього два дні тому. Тоді ж, коли Шацького виставили з «SecreQ». Він прийшов додому і заявив, що терміново має кудись поїхати, щоб перетравити звільнення. Його смартфон, необережно кинутий на ліжко, задзвонив якоюсь попсовою пісенькою. Елсі здивувалася ̶ звідки це така затесалася в пам'ять його девайса? І просто в пориві цікавості першою встигла схопити смартфон. На екрані красувалося фото білявки в мереживній нижній білижні і світився підпис «Крихітка Карін».
̶ Дай сюди! ̶ Шацький роздратовано вирвав смартфон у неї з рук, вимкнув і запхав в бічну кишеню валізи. ̶ Хоча ні, тепер ти можеш дізнатися про мене правду, ̶ вже через кілька секунд він знову дістав його і простягнув дівчині. ̶ Ти завжди вважала мене ідеальним, але ... ну, словом, не ти одна.
І поки він збирав речі, хаотично скидаючи їх у валізу, Елсі встигла переглянути його останні виклики й листування в месенджері. Від розмаїття жіночих фотографій та імен у неї просто все пливло перед очима. Вона вже не здатна була розрізняти їх, читати, запам'ятовувати.
̶ Прости мене за все, ̶ видав наостанок Шацький. ̶ Ти справді найкраща з усіх, хто коли-небудь у мене був.
У Елсі не знайшлося тоді слів. Точніше, в думках крутилося кілька, але дуже добре, що її мовний апарат відмовився їх озвучувати. Бо це були найдурніші в тій ситуації слова: «прощаю» і «залишся».
Тепер же Елсі здавалося, що вона більше зовсім нічого не відчувала. Вона сіла в біле крісло, покрутилася в ньому, провела руками по столу ̶ ніяких відчуттів.
̶ Привіт, Ел! – поява Олега застало її зненацька. ̶ Побачив, що ти зайшла сюди. А я сподівався, до мене забіжиш, ̶ він подарував їй свою харизматичну посмішку, та в погляді помітна була тінь ревнощів.
Елсі пересіла з крісла на стіл ̶ Олег був високим, незручно дивитися на нього звідкись знизу.
̶ Так, я слабка жінка, нездатна розпрощатися зі спогадами, ̶ сказала вона.
Олегу не соромно було зізнатися в такому ̶ вони завжди все один одному розказували.
̶ Ти? Слабка? ̶ його посмішка стала ще ширшою, а одна брова злетіла вгору. ̶ Це точно не про тебе. Слабка людина сильний «щит" не викує.
̶ Я в іншому слабка, ̶ зітхнула Елсі.
̶ Знаєш, що мені страшенно хочеться тобі сказати, але я з усіх сил стримуюся? ̶ друг сів поруч з нею на стіл і обійняв правою рукою за плечі.
̶ Я ж тобі казав? ̶ з тоном прийняття невідворотного спитала вона.
̶ Я ж тобі казав. Безліч разів. Точніше, не говорив прямо, тільки натякав. В цьому моя помилка. Треба бути конкретнішим.
̶ Ні, вина тут тільки моя, ̶ стиснувши його ліву долоню, відповіла Елсі. ̶ Якби я слухала тебе ... Якби прислухалася до офісних пліток. Але тоді мій ідеальний світ завалився б іще раніше.
̶ А зараз ти як?
̶ От саме зараз ̶ ніяк. Правда. Більше нічого не відчуваю. І, здається, більше ніколи не відчую.
̶ Це так тільки здається, ̶ Олег заспокійливо погладив її плече.
̶ Чому для вас, чоловіків, все набагато простіше? ̶ дівчина підняла на нього питальний погляд.
̶ Простіше тільки тим, хто не закохувався по-справжньому, ̶ опустив очі друг.
̶ Значить, ти ніколи не закохувався? Не пригадаю, щоби бачила тебе коли-небудь в подібному стані.
̶ Значить, не закохувався, ̶ Олег піднявся зі столу. ̶ Пішли в мій кабінет. Нічого тут залишатися.
̶ Пішли.
В кабінеті Олега все було набагато жвавіше: на екрані по центру вгору і вниз по осі координат бігли різнокольорові стрілки рейтингів «SecreQ» і компаній-конкурентів, два інших екрани, розташованих на стіні, показували кругові діаграми.
̶ До столу! ̶ голосно зкерував Олег, і екран від'їхав з центру, зависнувши над його робочим столом.
Елсі опустилася на сірий диванчик і раптово відчула, як же їй хотілося спати. Але потрібно було протриматися, поки Білий Капелюх не роздивиться все в її програмі і не знайде, до чого підкопатися.
̶ Є енергетик? – спитала вона в Олега.
̶ Може, краще кави? – він кивнув у сторону новесенької потужної кавової машини на тумбі біля вікна.
̶ Краще було б поспати годин хоч шість, але мені хоча б енергетик, ̶ втомлено посміхнулась Елсі.
̶ Зараз, ̶ Олег мав у офісі свій міні-холодильник, до якого й пішов виконувати прохання гості.
̶ А сам не зловживаєш ними? ̶ Елсі кинула погляд на кошик для сміття, в якому було видно кілька зім'ятих жерстяних бляшанок.