Глава 7. Неочікуваний союз

Повернувшись додому, Меланія озирнулась. Затишку вона тут і раніше не відчувала, але зараз цей простір перетворився на її власну камеру. Позбувшись одразу двох своїх «гігантів», вона не знала, за що хапатися. Всі думки були настільки тихими, що ставало незручно у власному тілі. Тримаючи чашку щойно завареної кави, вона відчула, що пальці зовсім не слухаються. Усвідомлення прийшло надто пізно — лише після того, як порцеляна з гуркотом розбилася об підлогу, обливши дівчину окропом.

- Дідько, — промовила вона так байдуже, наче це була буденна справа. Взявши серветку, Меланія обережно прибрала уламки й неквапливо пішла до кабінету.

Зараз її цікавив лише вихід із пастки, в яку вона потрапила. Потрібно було знайти бодай якийсь просвіток і вийти на детектива. Але переступивши поріг кімнати, вона застигла. Здалось, що все її тіло перезавантажилось. «Прокинувшись» від миттєвого ступору, вона дико озирнулась навколо. «Де це я?» — пронеслось у думках швидше, ніж повернулося усвідомлення реальності. Вона хотіла щось зробити, але в голові панувала абсолютна пустка. Знадобився час, щоб згадати, що взагалі відбувається. Та щойно спогади наче хвиля накрили її з головою, тіло знову завмерло. Думки раптом зникли, поступившись місцем шуму. Набридливий, гучний гул, який затьмарив усе навколо, лише посилювався, аж допоки серце не видало важкий стукіт.

«Ввімкнувшись», вона знову озирнулась. На те, щоб згадати бодай власне ім'я, знадобилася майже година. Меланія сиділа на дивані, не рухаючись. Все навколо було розмитим, навіть власне тіло здавалось чужим. Думки були настільки чистими, наче хтось поклав білий аркуш поверх запису. Все видавалося нереальним, далеким — чужою реальністю, в якій Меланії не було місця.

Оговталась вона лише від чергового дзвінка телефона. Нарешті згадавши, хто вона і що трапилось, дівчина обережно, неквапливо протягнула руку. Та щойно подивилась на екран, її наче знову перемкнуло. Смартфон вислизнув із долоні й із гуркотом упав на підлогу. Тіло обм’якло, а свідомість перезавантажилась, знову накриваючи її білим полотном.

Вона сиділа в кабінеті, як манекен, дивлячись прямо перед собою. Все, що відбувалось навколо, втратило значення. Проте наполегливий звук телефона все ж зміг пробити цей білий шум. Вкотре оговтавшись, Меланія спохватилася і, намагаючись ні про що не думати, миттєво відповіла на дзвінок Теодора.

- Сестро! — вигукнув той, щойно виклик було прийнято. — Ти мене страшенно налякала! Я вже пів дня намагаюсь додзвонитись! Ще кілька спроб — і я б уже виїхав до тебе! — лебедів хлопець, навіть не намагаючись приховати напругу та тривогу, що накопичилися за цей час.

- Все добре.

- Чому не відповідала, якщо «все добре»?

- Мабуть, тому що не чула. Телефон був десь… — вона озирнулась, максимально контролюючи себе, щоб ненароком знову не «впасти» в безпам'ятство.

- Припустимо, — тяжко зітхнув брат, розуміючи, що більшого не витягне. — Я чув, що сталось. Батьки ще не в курсі. Давай я допоможу розгребтися з цими проблемами?

- Я сама. Немає необхідності, — відмахнулась вона, відчуваючи, як похололи кінчики пальців. — Звідки дізнався?

- Пташка наспівала. І ця пташка дуже хвилюється.

- Здається, я здогадуюсь, що це за «пташка».

- Не будь занадто суворою з нею. Вона мала на це свої причини.

- Передай «пташці», що я розберусь з усім. І сам не пхай носа.

- Сестро… — на видиху вимовив Теодор. — Взагалі?

- Взагалі. Знадобиться допомога — звернусь. Все інше вас не стосується.

Вона відрізала шлях до суперечок і, почувши незадоволене «добре», завершила дзвінок. Поки її становище залишалося таким нестабільним, вона не хотіла ризикувати близькими. Наразі головним завданням було знайти свого детектива, бо його раптове зникнення явно не було випадковим.

Щоб хоч якось контролювати свій стан, вона взяла аркуш паперу й вивела всього два слова: «Знайти детектива». Ледве встигнувши дописати, вона знову зіткнулася з цим моторошним станом, коли тіло живе окремо від розуму. Відчувши, як стрімко закружляло все перед очима, Меланія втратила свідомість, на видиху лише прошепотівши: «Трясця…»

Аркуш паперу з написом «Знайти детектива» так і залишився лежати на столі, зім'ятий і забутий під час чергового нападу ментального зациклення. Меланія сиділа в кріслі, підібгавши під себе ноги. Світ навколо все ще здавався вицвілим, прохолодним сірим туманом, але професійні рефлекси, вкарбовані в підсвідомість роками роботи з кодом, змусили її діяти механічно. Трохи оговтавшись, вона подивилась перед собою. Почуття вимкнулися, залишивши лише чистий, холодний алгоритм.

Вона відкрила свій робочий ноутбук. Ніяких стандартних браузерів. Меланія запустила власноруч написаний скрипт для моніторингу мережевої активності та підключилася до шифрованого VPN-каналу, через який вони зазвичай тримали зв'язок із приватним детективом, коли інформація була занадто засекречена.

Вона увійшла в термінал і вивела на екран історію логів їхнього приватного сервера. Пальці швидко застукали по клавіатурі, вводячи команди для аналізу останніх IP-адрес, з яких детектив підключався до їхньої бази даних.

- Констатація: остання сесія була зафіксована сорок вісім годин тому, — пошепки вимовила вона порожнечі кабінету, навіть не вникаючи в суть власних слів, просто озвучуючи сухі цифри на моніторі.

Але щось у цих цифрах муляло око. Меланія нахилилася ближче до екрана. Беземоційне море всередині неї раптом застигло. Швидкість передачі пакетів даних під час останнього сеансу була неприродно стабільною. Детектив завжди використовував мобільний зашифрований роутер, який давав легкі коливання пінгу залежно від його переміщення містом. Тут же графік висік ідеальну, мертву пряму.

Вона запустила глибокий аудит лог-файлів, перевіряючи цифровий підпис пристрою. Через хвилину система видала результат. Хтось підключився до мережі, використовуючи клонований MAC-адрес і дзеркальний сертифікат безпеки детектива. Його профіль не просто заблокував Меланію — його обліковий запис використовували штучно.