Глава 2. Точка кипіння

Наступного ранку, діти разом з Меланією пішли до найближчого дитячого майданчику. Спостерігаючи, як діти граються, вона не одразу запримітила тих, хто до неї підійшов.

- Кхм. – почулося з права від неї.

- Ви щось хотіли? – обернувшись на двох чоловіків, що стояли на відстані витягнутої руки від неї в чорних костюмах, спитала.

- Меланія Ратміровна Вогнева? – запитав один з чоловіків.

- А що вам потрібно? – поцікавилась, уважно дивлячись на цих двох. Хотіла на мить подивитись на дітей, але не хотіла привертати до них зайвої уваги.

- Вам просили передати. – другий простягнув конверт і подивився в бік дітей, які в цей час завмерли, уважно спостерігаючи за ситуацією.

- Що це? – обережно простягнула руку, помітив погляд чоловіків, хотіла також озирнутись, але стримала себе, бо їх безпека на першому місці.

- Ви все дізнаєтесь згодом. – передав конверт, відійшов. – Гарного дня.

Після цього чоловіки швидко пішли, залишаючи по собі багато питань. Не наважуючись відкривати конверт, поринула у роздуми. Але вже через деякий час, повернулась до дітей і кивнув в знак підтвердження, що все нормально, провела їх поглядом до чергової гірки. Небезпечно їх залишати тут. Треба швидше розв'язати ці питання. Вже не сумніваючись у своїх здогадках, вона трішки відійшла від дитячого майданчика і набрала номер детектива.

- Доброго ранку, міс… - привітався, але не встиг договорити, як Меланія одразу перейшла до справи.

- І тобі привіт. Слухай, мені передали конверт і щось мені підказує там черговий «сюрприз». Мені потрібно, щоб ти приїхав до мене додому найближчим часом. Чим швидше, тим краще звичайно.

- Зрозумів, постараюсь приїхати як найшвидше.

- Чекаю.

Завершив розмову, вона повернулась до дітей. Щоб не занадто їх засмучувати, запропонувала їм піти додому, щоб перекусити й погратись трішки в кімнаті. Наразі Меланія вважала це більш безпечним, але щоб діти нічого не запідозрили, внесла пропозицію ввечері разом сходити у кіно. Діти швидко погодились і в очікуванні вечора вони повернулись до будинку, а потім всі дружньо пішли до своєї кімнати. За той час, що вони грались, встиг приїхати приватний детектив. Подзвонив кілька разів у дзвоник, став чекати поки Меланія відчинить. Та швидко спустилась і, відчинив двері, пропустила чоловіка в середину. Провів його до свого кабінету якомога далі від очей дітлахів, простягнула йому ранковий лист.

- То це про нього ти казала. – взяв у руки, уважно оглянув його.

- Так. – підтвердила і сів навпроти чоловіка, пильно подивилась на нього, вловлюючи кожну його емоцію.

- Читали?

- Ні. Він яким був, таким і залишився до цієї миті.

- Добре. – дістав телефон, -- Я зафіксую, що він був таким, а потім ми його розкриємо і разом подивимось, що від Вас хочуть.   – зробив кілька знімків і записав коротке відео, вирішив ще дещо уточнити. – Марк в курсі всіх справ? Знає про лист?

- Ні. Я нічого йому не казала, він знає лише необхідний мінімум.

- Добре, можливо буде простіше. – зауважив про себе, уважно оглядаючи конверт. – Що ж, будемо розкривати. Я про всяк випадок увімкну запис, можливо, якщо справа дійде до суду – знадобиться.

- Було б краще все вирішити тихо. – промовила, кинув короткий погляд на чоловіка і взяв конверт в руки. – Розкриваю?

-Так.

Після того, як запис був ввімкнений, Меланія обережно розкрила конверт і дістав звідти листа, показала його на камеру. Закінчив запис, детектив зробив декілька фото листа, після чого попросив Меланію з ним ознайомитись. Взяв листа до рук, спочатку пробіглась очима, а потім коротко озвучила основне. «Громадянка Вогнева М. Р., Ви викликаєтесь до суду у зв’язку з провадженням №...» Слова танули в очах, пальці стискали край паперу. І хоча це була гарно розіграна партія конкурентів, в чому вона не сумнівалась, залишати це без уваги вона не планувала.

- Що скажете? – спитала, коли запис зупинився, а чоловік оперся спиною о спинку крісла.

- хитрий хід. – затвердив очевидне, потер підборіддя. – Я б Вам радив прийти до суду та ознайомитись з тим, що Вам скажуть. Можливо вони самі підкинуть нам розгадку.

- Думаєте, що так буде безпечніше? – поцікавилась, а сама обдумала деякі моменти.

- Гадаю на перший час – краще. Але все залежить від Вашого рішення. – піднявшись з крісла, вже хотів піти, як додав. – «Lagoon» зараз стрімко розвивається і зрозуміло чому конкуренти оживились. Питання чи готові Ви й надалі тримати цю планку?

- Не тримати, а йти вперед. – промовила, дивлячись прямо, сидячи рівно, і всім своїм видом вона казала, що її не так просто похитнути.

- Тоді я зроблю все можливе, щоб скоріше закінчити цю справу. – взявся за ручку двері. – До побачення, Меланія Ратміровна.

- Дякую. За допомогу.

- Звертайтесь.

Коли детектив пішов, Меланія зачинила вхідні двері та пройшла у кімнату, де наразі грались діти. Коли малеча побачила дівчину, вони швидко підбігли до неї й з сяючими очима запросили у свою гру. Обережно скуйовдив волосся малечі, сіла поруч з ними.

- Добре, але не забувайте, що нам скоро вечерями і йти на фільм.

- Пам’ятаємо

В один голос відповіли діти, а в середині Меланії розлилось незвичне для неї тепло. Воно швидко окутало кожну клітинку і не відпускало до самого ранку.

Але перші промені світла, які торкнулись її обличчя, нагадали, що вона ще не завершила свою роботу. Швидко одягнувшись, пройшла до кімнати, де діти ще спали. Обережно по черзі  торкнувшись їх щік, вона нагадала про сьогоднішню програму.

Вчора, під час кіносеансу їй вдалось придумати, як прийти до суду так, щоб діти про це навіть не здогадались. Вихід – ігрова кімната. А щоб було більше часу, одразу на цілий день з необмеженою кількістю ігор. Діти були не проти й бувши в захваті, запросили своїх друзів. Не наважуючись залишати їх без нагляду, попросила свого охоронця поспостерігати за ними, поки її не буде поруч. Хоча це і не потрібно було, бо була присутня матуся друга Вогнедара, але все ж таки – безпека на першому місці. Тому дав деякі інструкції, вона попрощалась з дітьми, кажучи, що скоро повернеться з подарунками, поїхала в зал суду.