Пролог

Це був літній день. На вулиці, як завжди, було багато людей та машин. Всі кудись поспішали і звісно не обійшлось без величезного затору на найнавантаженішій вулиці міста. Здавалось, що можна робити о сьомій годинні ранку коли всі поспішають на роботу? Звісно ремонт! Ремонт дороги, який так раптом знадобився. І поки цей затор потихеньку рухався, серед всіх цих машин, які не припиняли сигналити, сиділа дівчина і розмовляла по телефону.

- Марку, не панікуй. Приїду трішки пізніше, це не кінець світу. – незворушно промовляла дівчина, сидячи в салоні автомобіля і стежачи за тим, як намагається рухатись весь цей потік.

- Меланія! Та я в щоці з твого спокою! – вигукнув той, грюкаючи дверима. – Це ж інвестори! Вони не люблять запізнень! - намагаючись вгамувати власні емоції, кричав Марк, ходячі зі сторони в сторону по кабінету.

- Якщо вже на те пішло, - як завжди спокійно розпочала, - то вони приїдуть тільки о дев’ятій. Я ж сподіваюсь, що до цього моменту вже приїду. Тож залиш паніку за дверима свого кабінету і не задовбуй мене. – перевів втомлений погляд на дзеркало заднього виду, спостерігала, як до цієї колони, в яку втрапила, додавалось, ще більше машин. – Як дивно… - майже прошепотіла, але хлопець почув.

- Перша реакція? Невже я дожив до цього моменту – істерично вигукнув, кинув папки на свій робочий стіл, і здається, дівчина почула, як щось розбилось. – наша «міс спокій» щось прокоментувала!

- Взагалі-то ні. – відповіла і проїхала пів метру. – просто не розумію, навіщо сигналити. Ми від цього швидше не поїдемо. А голова буде, як той шарик надутий.

- завжди вражало твоє вміння знаходити потрібні слова. – з іронією промовив, після чого зітхнув і плюхнувся в крісло. – Добре… Орієнтовний час твого прибуття? - як міг рівним тоном запитав, дивлячись на стелю.

- Година.

- Вже щось. – потер перенісся, після чого додав. – Добре. Буду чекати. Якщо що - зателефоную.

- Добре. Бувай. – промовила і відключилась, продовжуючи думати про своє і тихенько просуватись в цій колоні.

Через ремонт дороги, дівчина прибула на роботу майже так як сказала Марку, але все ж таки трішки з запізненням на двадцять хвилин. Пройшов в ресторан, який вже був наповнений відвідувачами, оглянула весь зал і пройшла до свого кабінету, по дорозі вітаючись зі співробітниками. Нарешті опинившись за дверима власного кабінету, зітхнула і, насолоджуючись тишею, за якою вже встигла засумувати в тому потоці шуму, пройшла до крісла і відкрила ноутбук. Але не встигла ввести пароль, як до неї в кабінет влетів Марк. Він був схожий на бика, якому тільки-но червоною ганчіркою перед очима помахали. Важкими кроками пройшов в середину, не очікуючи на запрошення, сів в крісло, і з викликом в очах подивився на дівчину.

- Це година? - запитав з натиском, одразу електризуючи повітря коло них.

- Ти просив сказати орієнтовно. Я так і сказала. Далі було тільки питання часу. До речі, машина інвесторів також була в тій пробці. – зустрів німе питання в очах свого друга, додала. –  Вони стояли наступні після автомобіля Ігнатія. Він зателефонував майже одразу після того, як я з тобою поговорила. Так що вони мають приїхати... - подивилась на наручний годинник. - Ось-ось. – відсторонено промовила і все таки сів в крісло, ввела пароль. – Тобі треба бути менш «киплячим». В мене немає зайвого льоду, щоб охолодити твій запал. – зауважила, не дивлячись на друга.

- Ну вибачайте. – награно вклонившись, промовив, після чого зітхнув і запрокинув голову, більш менш спокійно відповів. – Дійсно пробач. Я просто хвилююсь. Наші конкуренти не сплять, а ці інвестори наша надія на швидкий прорив.

- Я тебе розумію, але не розділяю такий «запал». Як ти пам’ятаєш, головне - холодний розум і здоровий глузд. А емоції в нашій справі зайвий чинник, який не повинен заважати.

- Та знаючи тебе, Меланія, навіть удав нервовий. - майже стримуючи посмішку, почав, не зводячи погляду з подруги, - Тож навіть проява посмішки у людини, для тебе це вже як "забагато емоційно". – посміхаючись, промовив хлопець і нахилившись до дівчини ближче, додав. – Але це мені в тобі і подобається.

- Ти краще добирай вирази. Нагадаю, що останнього разу, через твій невдалий жарт, я довго пояснювала твоїй дружині ситуацію. Добре, що відеозапис був.

- Ох, Мел, ти чарівна. Як би не ти, хто б ще допомагав моїй дружині зі мною. Палким чоловіком. – на останній фразі він випрямився і заграв бровами.

- Чуєш, «палкий чоловік» йди працюй. А то робочий день тікає, - кілька разів постукала пальцем по годиннику, - а ти тут прохолоджуєшся.

- Слухаюсь, бос. – приклав руку до голови, різко піднявся і покрокував до дверей. – Робота, робота, коли там обід? – проспівав і посміхнувшись на останок, зачинив двері з іншого боку.

- От… дитина, не інакше. – промовила, дивлячись на зачинені двері і в її очах промайнула радість, хоча ззовні вона залишалась холодною.

Меланія і Марк товаришували з самого дитинства. Не дивлячись на свої протилежні характери та поведінку, могли знайти спільну мову. Серед підлітків довго ходили чутки, що вони наче вогонь та вода: вона суцільний спокій, а він загорається він маленької іскри в його бік. І не дивлячись на таку значну різницю характерів, вони залишались вірними друзями і найкращими партнерами у всіх справах.

Так проходили роки, але їх дружба ставала тільки міцніше. Марк завжди оберігав Меланію, допомагав, коли її зачіпали інші, завжди підставляв плече допомоги і завжди мав з собою кілька улюблених солодощів дівчини, щоб у моменти смутку підбадьорити її і побачити ту миттєву радість, що спалахує у її очах. Не дивлячись на крижану маску Меланії, Марк знав, що в середині в неї просто вирує життя. Хоча це не можливо побачити на її обличчі, це завжди можна прочитати по її очах. Один тільки погляд дає зрозуміти чоловіку чи щаслива вона, чи сумує, чи сердиться. За ці тридцять років, що вони разом, він вже без помилково визначає її настрій від маленького відтінку в її очах.