Розділ 17

Єгор та Катя, задоволені собою, повернулися до готелю.

— Ми вже завтра повинні вилітати в Україну та повертатися до маєтку, — Катя дістала валізу з шафи, щоб почати збирати речі.

— Ми ще нікуди не повертаємося, — Єгор забрав у неї валізу і поставив її назад до шафи. — Чи, може, ти поспішаєш, щоб більше не залишатися зі мною наодинці?

— Ти помиляєшся, — запевнила його Катя, не розуміючи, навіщо їм ще лишатися в Іспанії, якщо місію виконано. — Мені подобається бути з тобою. Але нам потрібно перевірити, чи справді скарби заховані у тому дуплі.

— Зараз зателефонуємо бабусі й нехай вона перевірить, — Єгор взяв смартфон. — Впевнений, що після нашого дзвінка вона одразу ж побіжить усе перевіряти. Хай отримує задоволення, вона ж стільки років про це мріяла.

Єгор швидко все переповів своїй бабусі, яка неабияк здивувалася.

— А де ж росте той дуб? — нетерпляче запитала Анастасія Іванівна.

— Про це тобі Катя розповість, — сказав Єгор і передав їй телефон.

— Анастасіє Іванівно, пам’ятаєте ту лаву, де ми востаннє сиділи?

— Так.

— Якщо подивитися праворуч, ви побачите ряд лип, а відразу за ними — той самий дуб, що зображений на картинах. Йому вже понад сто років.

— Хвилиночку, Катю, я вже підходжу до нього… — і після цих слів запала тиша.

— Анастасіє Іванівно, ви мене чуєте? Де ви поділися? — стривожилася Катя.

— Може, їй стало погано? — Єгор теж захвилювався.

— Ні, ні, все гаразд! — нарешті подала голос Анастасія Іванівна. — Просто я бачу це саме дупло, про яке ви мені розповідали. Я потім передзвоню вам по вайберу.

— Бабусю, будь обережна! — крикнув Єгор їй наостанок. — Нетерпляча жінка, я ж казав.

Він розвернувся до Каті й усміхнувся.

— Так ти, Катю, кажеш, що тобі подобається бути зі мною?

— Звісно, що подобається. І ти мені подобаєшся, — зізналася вона.

— Я тобі тільки подобаюся? — Єгор підійшов ближче. — А от ти для мене більше, ніж просто симпатія. Ти та, про яку я мріяв усе своє життя. Я кохаю тебе.

— Я теж тебе кохаю, Єгоре, — Катя розплакалася. Вона так давно мріяла почути ці слова і сама про це сказати. — І хочу тебе попросити… поцілуй мене.

Єгор не гаяв ні секунди. Він підійшов до Каті впритул і ніжно поцілував її, обіймаючи за талію. Вона запустила пальці в його волосся, заплющивши очі, з яких ще текли сльози.

Вони так захопилися цим моментом, що не одразу почули, як задзвонив телефон. Нарешті, повернувшись до реальності, Єгор швидко увімкнув вайбер. На екрані вони побачили, як Анастасія Іванівна тримає в руках золоті й срібні монети, а також коштовні прикраси.

— Це справжнє задоволення тримати в руках ці скарби! — її радості не було меж. — І все це тільки завдяки вам, мої дорогенькі. Дякую, що не відмовилися допомогти мені.

Вона хитро усміхнулася й додала:

— Ну що, коли повертаєтеся? Чи зблизила вас ця поїздка?

— Про це ми поговоримо пізніше. А поки що ми ще залишаємось, бо я маю зустрітися зі своїми діловими партнерами, — сказав Єгор, хоча не був до кінця відвертим.

Поклавши телефон до кишені, він звернувся до Каті:

— Після зустрічі я хотів би запросити тебе на романтичну вечерю. Ти згодна?

— Так, — без вагань відповіла Катя.

— Тоді будь готова о восьмій. Я зайду за тобою, і ми підемо.

Катя була впевнена, що вони підуть до ресторану, але помилялася. Єгор вів її в напрямку пляжу.

— Якби я знала, що ти передумав вечеряти, то одяглася б простіше, — сказала вона, незграбно ступаючи по піску. — У босоніжках та ще й у довгій сукні це не дуже зручно.

— А мені подобається, як ти одяглася, — заперечив Єгор. — І взагалі, приємно бачити, що ти почала носити сукні. Вони тобі дуже пасують.

— Я почала їх носити тільки після знайомства з тобою, — усміхнулася Катя. — Ти змінив не лише мій стиль одягу, а й мене саму. Завдяки тобі я позбулася багатьох комплексів і почала почуватися вільніше.

— Радий це чути, — Єгор зупинився, не випускаючи Катіну руку. — Ми прийшли.

Катя нарешті відірвала погляд від піску, по якому старанно крокувала, щоб не спіткнутися, і побачила те, чого аж ніяк не очікувала.

Ближче до океану, де лагідні хвилі накочувалися на берег, стояв стіл, накритий білою скатертиною. На ньому горіли дві свічки в елегантних підсвічниках, були сервіровані вишукані страви, стояла пляшка шампанського й два келихи. По обидва боки столу у пісок були встромлені факели, що мерехтіли в сутінках. Біля столу стояв офіціант у білій сорочці з чорним метеликом. Він допоміг Каті та Єгору сісти.

Катя навіть не могла подумати, що Єгор здатен на таку романтику. Виходить, вона ще не до кінця його знає.

— Сподіваюся, сьогодні ти не відмовишся випити зі мною келих шампанського? — запитав Єгор і, побачивши, що Катя киває, дав знак офіціанту наповнити келихи.

— Ти вмієш дивувати, — сказала Катя, вже не вперше визнаючи це. Потім поцікавилася: — Як пройшла твоя ділова зустріч?

— Вона була короткою. Не всі змогли прийти, тому її довелося перенести на інший день, — відповів Єгор. Відпивши трохи шампанського, він поставив келих і простягнув руку через стіл, ніжно взявши Катю за пальці. Він заглянув їй у вічі.

— Я тебе кохаю і обіцяю кохати завжди, — сказав він. — Ти та дівчина, яка змінила мене, мої погляди на життя. Завдяки тобі я став добрішим, навчився розуміти людей. Ти змусила мене відчути це неймовірне почуття, яке називається коханням.

Катя завмерла, зачарована його словами.

— Ти неймовірна, — продовжив Єгор. — Особлива. Красива, розумна, самовіддана, відповідальна. Ти щира душею і маєш чисті наміри. В якийсь момент я зрозумів, що мені неймовірно пощастило зустріти саме тебе… і закохатися саме в тебе.

Він зробив паузу, а потім тихо додав:

— Відтепер я ніколи не хочу з тобою розлучатися. Я хочу завжди піклуватися про тебе, і тому…

Єгор підвівся, обійшов стіл і, ставши перед Катею на одне коліно, витягнув із кишені маленьку оксамитову коробочку.