Розділ 15

  В Каті зовсім впав настрій. Настільки сильно засмутилася дізнавшись про все це. Навіть і не знає, що найсильніше її засмутило і хто найбільше розчарував. Від батька вона точно такого не очікувала, того, що він здатний на такі вчинки. Розуміє, що Котляр його довів, але це не привід палити поля і замовляти вбивство. Хіба не можна була якось по-іншому вирішити цей конфлікт. Наприклад, звернутися за допомогою до поліції. І як батько міг нічого не говорити їй, не тільки свої доньці, а й найголовнішому помічникові у його справах. Вона ж не один раз запитувала у нього, що ми робимо неправильно, що котимося до банкрутства. А батько як завжди уникав відповіді і… Та це вже неважливо, бо все залишилося у минулому. Яке не повернути і помилок не виправити. І, як батько міг робити вигляд, що втратив мову. Звичайно, що йому було соромно, але ж… Хіба він не бачив, як переживають за нього і дружина, і вони, його діти. Катя відчула до нього нестерпну образу та розуміла, що довго не зможе ображатися і все пробачить, а може і вже пробачила. Хай як батьки до неї не відносяться, а вона їх все рівно любить і не зможе їм суперечити. Не зможе наполягти на своєму, щоб змінити місце проживання та роботу.

  Що ж, прийдеться і на далі працювати на Єгора. А хіба вона в нього не закохана? А хіба б вона змогла переїхати, адже це б означало віддалитися від нього. Бути вдалі від коханого, але належати самій собі. Який би вибір зробила, аби у неї раптом виникла така можливість? Навіть не знає… Єгор, який же він насправді? Безумовно, що симпатичний, розумний…, але й небезпечний, людина яка має владу і вплив. Єгор з тих хто досягає свого. Та головне, як він це робить.

-Єгоша добрий, хороший,- підійшла до Каті Анастасія Іванівна і сіла поруч з Катею в саду на лавочці,- не ображайся на нього і на мене теж.

-Анастасія Іванівна…,- почала було Катя.

-Не озброєним оком видно, що ви закохані один в одного. І я рада, що вибір мого онука впав саме на таку дівчину як ти. Я переконана в тому, що поруч з тобою мій Єгоша буде щасливим. А він заслуговує на це, бо і так вистраждав за своє життя,- Анастасія Іванівна посміхнулася через сльози які виступили на її очах,- коли йому було дванадцять втратив батьків. Загинули вони в автокатастрофі. Ніколи мені не забути той страшний день. Донька моя Аня, мати Єгоши, тоді зранку мені зателефонувала і сказала, що з Тимофієм завезуть мені онука. А самі на вихідні до друзів на свято якесь там поїдуть. Спитала, чи не проти щоб Єгоша у мене залишився на пару днів. Думали на пару днів, а лишився назавжди. Вже через годину мені зателефонували і повідомили…

-Не треба продовжувати,- Катя обійняла Анастасію Іванівну теж розчулившись.

-Катю, мабуть не має сильнішого горя, як того коли мати хоронить своїх дітей. Мені хотілося теж померти разом з ними, щоб не відчувати ту біль яка опанувала мною. Та я мала триматися заради Єгоші. Бо відтоді, я єдина рідна людина яка лишилася у нього, а він у мене. Тільки заради нього я живу зараз. Розуміла, що не тільки мені тяжко, а й йому теж. Адже він втратив обох своїх батьків і залишився сиротою. Після похорон нам знадобився не один рік щоб повернутися до нормального життя. Єгоша продовжував ходити в школу. Він гарно вчився, після школи без зайвих зусиль вступив до університету. А я намагалася бути для нього і мамою, і татом, і другом…  Я вкладала всю душу в те, що мій онучок був щасливий. Він щоразу приходячи після навчання додому обнімав мене і розповідав як у нього проходив день і я раділа за нього. Раділа кожному його успіху як радію і зараз. Звичайно, що без гараздів не обходилося. Був і розбитий ніс, і поломана рука. Перше кохання і розчарування, зрада друзів і складний вибір. Та ми все здолали. Йшли роки і Єгоша виріст. І зараз він не той маленький хлопчик, а дорослий чоловік. Але я його так само як і у дитинстві називаю Єгоша. Він-то звичайно сердиться, просить щоб я називала його Єгором. Та для мене він завжди буде Єгоша. Я завжди відчуваю за нього гордість, адже він все робив і робить щоб це було справді так. Він досяг неабияких успіхів у своєї справі, на нього працює багато людей. Має вплив та можливості.

-Це дійсно так,- погодилася Катя.- з вашої розповіді я його ніби з іншого боку пізнаю.

-Може він і робить помилки, але хто їх не робить. Всі ми не без гріха. Мабуть тобі цікаво, а чому він ще одружений не був.

-Я теж не заміжня в свої двадцять п’ять і навіть ще не зустрічалася з хлопцем,- зізналася Катя у цій відвертій розмові.

-У кожного свій час. І не варто встановлювати рамки. У коханні ніколи не буває ні занадто рано, ні занадто пізно. Єгоша колись казав, що взагалі не збирається одружуватися. А йому відповідала, що нікуди ти не дінешся коли зустрінеш ту саму без якої не зможеш і дня прожити. У нього була не одна дівчина, яка з ним проживала у його квартирі разом з ним. Та жодну з них він не покохав на наскільки щоб вона залишалася єдиною.  Після закінчення університету Єгоша прийняв рішення відділитися від мене і жити окремо. Пам’ятаю, як він тоді ніяк не наважився про це мені повідомити. Він думав, що я на нього ображуся і засумую сама без нього. Мені дійсно не хотілося відпускати його та я знала, що цей час настане. Час, відпустити його у доросле, самостійне життя. І не зважаючи на те, що він жив окремо я ніколи не була обділена його увагою та турботою.  Але знаєш Катю, я Єгоші сказала, що хочу щоб він переїхав жити разом зі мною до цього маєтку. Я думала, що він відмовиться, а він погодився без будь-яких заперечень. Ще й досі в недорозумінні, чому погодився.

-Мабуть не хотів вас залишати одну з чужими людьми,- сказала Катя.

-Ті чужі люди яких ти маєш на увазі тепер для мене стали рідними і близькими. Особливо ти Катю. За цей короткий час я встигла тебе полюбити. Твоя доброта, твій розум, самовіддача на благо родини покорили мене. І мені дійсно соромно, що я говорила неправду. Від щирого серця прошу в тебе вибачення.

-Анастасія Іванівна, я вас вибачаю,- Катя знову обійняла бабусю.