Розділ 14

Повернувшись до кабінету, Єгор наказав принести чай. Дочекавшись, коли Надя вийшла, Катя сказала:

— Пропоную звернутися до Анастасії Іванівни. Можливо, вона зможе прояснити щось щодо цієї записки, — Катя відпила чай і чекала, що на це відповість Єгор, який чомусь не поспішав нічого казати. — Не мовчи і скажи, чи згоден ти.

— Я бачу, що тебе, Катю, пошуки скарбів конкретно затягнули, бо ти тільки про це й говориш, — Єгор теж відпив чаю. — Відтоді як я поселився в цьому маєтку, зовсім перестав пити каву. Пропоную інше: забути про ці несенітниці й краще подумати про нас.

— Я думаю і про нас, і про скарби, — Каті було приємно, що Єгор почав вживати слово «нас». — Та я загорілася бажанням знайти ці скарби і розгадати всі таємниці минулого.

— Ти вже як моя бабуся. Ви з нею справжні авантюристки. Але не варто занадто захоплюватися і про роботу теж не треба забувати, до якої, між іншим, ми маємо повернутися. Чи вже підготували зерно пшениці для посіву? Це питання мене більше цікавить, — Єгор хотів переключитися на іншу тему.

— Ну ти і злюка, — обурилася Катя. — Пробудив в мені цікавість, а тепер так різко хочеш усе припинити. Хіба так можна?

— Не можна зациклюватися на одному. Може, колись і повернемося до пошуків скарбів, але зараз треба зайнятися роботою. Тому я нетерпляче чекаю від тебе звіту про ситуацію на полях, — Єгор був непохитний.

Каті нічого не лишалося, як скоритися, і вона покинула кабінет, плануючи повернутися до роботи. Та з голови не йшли думки про скарби, а ще — про пристрасну тягу до Єгора, яку вона відчула у тому підземному ході. Коли Єгор несподівано почав її цілувати, притискаючи до себе, їй хотілося, щоб він оволодів нею. У той момент Катя, як ніколи, була готова зайнятися коханням з чоловіком — уперше у своєму житті. І їй було байдуже, в якому місці це б відбулося. Головне — сила бажання і те почуття, що спалахнуло в ній тієї миті.

Чому він зупинився? Невже і справді через побачений тайник? Чи, може, просто не хотів займатися цим у таких умовах? Подумав, що це зовсім не підходяще місце для її першого разу?

Катя посміхнулася про себе. Який же Єгор благородний. Він буває до болю правильним.

І раптом Катя вирішила: треба повернутися до кабінету й зізнатися йому, що вона кохає його до нестями. Хай знає про її почуття! Зазвичай чоловік зізнається першим, та їй увірвався терпець. Вона була готова кричати на весь світ, що кохає Єгора! Навіть сама здивувалася своїй сміливості говорити про це першою.

За десять хвилин Катя повернулася до кабінету Єгора. Не стукаючи, почала відчиняти двері… і завмерла, почувши:

— Єгоша, може, тобі варто розповісти Каті правду? — говорила Анастасія Іванівна своєму онукові. — Хай знає, що цей маєток належав нашим предкам. Що помилка твого прадіда призвела до безглуздої втрати. Хай знає, що твій прадід був коханцем її прабабусі. По закону цей маєток був і залишається нашим.

— Я думав це зробити, та сумніви мене весь час зупиняли. Думаєш, вона зрозуміє? Зараз у мене з нею гарні стосунки, і не хочеться їх псувати, — відповів Єгор бабусі. — Хай зовсім мізерна, але моя вина…

Та він не встиг договорити, бо до кабінету увірвалася Катя і накинулася на нього з кулаками.

— Я знала! Я завжди знала, що ти навмисне розорив мого батька, аби заволодіти цим маєтком! — кричала вона, гупаючи кулаками йому в груди. — Ти негідник! Як тобі це вдалося?!

— Це я його про це попросила, — втрутилася Анастасія Іванівна. — Попросила докласти зусиль, щоб повернути маєток, який колись належав моїй матері, а вона, своєю чергою, отримала його у спадок від своєї родини. А мій батько, той самий офіцер, про якого ти, Катю, сама мені розповідала, подарував майно моєї матері своїй коханці. Твоїй прабабусі. Він не мав права цього робити! Якби він хотів віддячити їй за допомогу, то хай би своє щось дарував. Хай би своїм розпоряджався! А він не тільки зрадив мою матір, а й обікрав її.

— Як же ваш батько міг украсти у власної дружини? Вони ж були однією сім’єю, отже, їхнє майно було спільним, — Катя поступово заспокоювалася, шоковано дивлячись на Анастасію Іванівну.

— Може, й так. Але це все одно не давало йому права так вчинити. Він тоді забув, що у нього є донька, тобто я. Забув, що це мало перейти у спадок мені, а не чужим людям. Я не можу пробачити свого батька… По правді, він проміняв свою родину на коханку… — Анастасія Іванівна заплакала.

— Але ж ваш батько повернувся до своєї сім’ї. У моєї прабабусі був інший чоловік. Отже, він вас не проміняв, — Каті стало шкода жінку. — І хай там як, але ви не мали права руйнувати мою родину. Могли б просто прийти й запропонувати моєму батькові викупити у нього цей маєток.

— Та я ж його у нього викупив, — втрутився в розмову Єгор.

— Ти його силою забрав і довів мого батька до інсульту! Через тебе він досі не може говорити! — зі злістю вигукнула Катя.

— Я б на твоєму місці не був так у цьому впевнений, — спокійно відповів Єгор. — Так само, як і в тому, що Василь Петрович втратив мову. Він просто не хоче з вами говорити. Не хоче розповідати правду.

— Я, мабуть, піду. Відчуваю, що в мене піднявся тиск, — Анастасія Іванівна підвелася. — Не думай, Катю, що я егоїстка і не маю жалю. Мною рухала образа… Але треба вчитися пробачати, бо якщо цього не зробити, сам себе знищиш. Пробачають сильні, а слабкі — ніколи. Зуміти пробачити — це неабияка сміливість.

— Золоті слова, — погодився Єгор. — Йди, бабусю, відпочинь. А нам із Катею треба дещо прояснити. Головне, що ти пробачила свого батька.

— Так, це головне. Але пошук скарбів продовжується. Коли з’ясуєте між собою стосунки, поговоримо на цю тему, бо, здається, я знаю, кому належить та адреса, яка написана на папірці, що ви знайшли, — сказала Анастасія Іванівна і залишила кабінет.

— Як ти можеш так брехати, кажучи, що мій батько навмисно не хоче з нами говорити? — Катя не вірила словам Єгора.

— Ти багато чого не знаєш. І скажу тобі одразу — правда тебе розчарує. А зараз ходімо! — Єгор схопив Катю за руку й потягнув за собою.