Розділ 10

З'ясувалося, що Єгор добре розбирається в жіночому стилі. Каті сподобалися сукні, які він вибрав для неї. Тоді, в магазині, вона розгублено стояла, не знаючи, з чого почати. Єгор це помітив і, не звертаючись за допомогою до консультантів, сам допоміг із вибором. Катя виглядала задоволеною, зовсім забувши, що нещодавно ще ображалася на нього. Їй було неабияк приємно. Раніше вона й уявити не могла, яке це задоволення – коли чоловік бігає навколо тебе, намагаючись догодити своїм вибором.

Щодо вечірки, Катя погодилася. А чому б і ні? Коли ще їй випаде нагода потрапити на подібний захід, та ще й у столиці? А те, що всі будуть думати, ніби вона дівчина Єгора, навіть піднімало її самооцінку. Поруч із нею буде симпатичний, розумний і самодостатній чоловік. Катя аж саму себе не впізнавала, бо думала про Єгора саме так. А хіба він не такий? Вона посміхнулася, згадуючи його образ, і замислилася, що було б, якби вони справді зустрічалися? Чи могло б це стати реальністю? Навряд чи. Але цей факт її зовсім не засмутив, адже вона вже звикла до самотності.

Згадала Юру. У порівнянні з Єгором він не викликав у неї тих емоцій, які змушували її оживати, які провокували внутрішній бунт і суперечності із самою собою. Звісно, вона ще недостатньо добре знала Юру, щоб робити такі висновки. Але чи хотіла вона й надалі його пізнавати? Скоріше їй було цікавіше дізнатися, який насправді Єгор, а не Юра.

Нещодавно Катя телефонувала Юлі, питаючи, як усе пройшло і чи не ображається Юра, що вона не змогла прийти на футбольний матч подивитися, як він грає. Проте Юля якось невпевнено відповідала та Катя зрозуміла, що все гаразд. Потім, коли повернеться до маєтку, розпитає про все у найменших деталях. І тільки зараз вона усвідомила, що Юра жодного разу не передзвонив їй, поки вона перебувала в Києві. Але це не мало для неї жодного значення – вона була повністю захоплена тим, що відбувалося з нею тут і зараз.

До номера постукали. Звісно, це був Єгор – він прийшов забрати її, щоб разом поїхати на вечірку. Він гідно оцінив образ Каті, але все одно знайшов, до чого причепитися.

— Чому ти постійно зав’язуєш своє розкішне волосся у хвіст? Я думаю, варто його розпустити, — сказав Єгор. — А так ти маєш привабливий вигляд. Сподіваюся, ти не будеш знову різко реагувати на компліменти.

— Я не звикла ходити з розпущеним волоссям. Почуваюся якось незручно, — спробувала пояснити Катя, але Єгор навіть не став прислухатися.

Він підійшов до неї ззаду й одним рухом стягнув резинку з її волосся.

— Твоє волосся — справжня краса. Таке довге, і колір гарний. Мені подобаються чорняві дівчата.

Катя хотіла було знову заперечити, але вчасно зупинилася. Вона дозволила собі насолодитися компліментами, які раніше ніколи не чула, та ще й від такого чоловіка.

Квартира Івана розташовувалася в центральній частині міста. Це була простора чотирикімнатна квартира з великою лоджією. "Цікаво, чим він займається, що має змогу жити в таких умовах?" — промайнуло в Каті в голові, але розпитувати Єгора вона не стала. Яка, зрештою, їй різниця? Зараз вона тут, а вже через кілька днів повернеться до маєтку. Навряд чи їй ще випаде нагода знову побувати в Києві та зустріти цього Івана.

Або ж… переїхати до Києва?

Ця думка зненацька охопила Катю перед самими дверима квартири. Вона вирішила подумати про це пізніше, а зараз…

— Друзі, я радий вас бачити! — Іван широко розвів руками, відчиняючи двері. — Проходьте, вечірка в самому розпалі! Почувайтеся, як удома.

— Дякую, Іване, що запросив, — Єгор обійняв товариша. — Ти, як завжди, на висоті.

— По-іншому аж ніяк, не можна втрачати свій імідж. Катю, дай я тебе обійму, — Катя відчула легкий перегар, змішаний із дорогою туалетною водою. — Єгоре, і де тобі вдалося відкопати таку красуню? А яке пишне волосся, у мене аж дух перехопило!

Катя зніяковіла, а Єгор помітив, що Іванові вона сподобалася. Тож він поспішив нагадати другу, щоб той не надто «розкатував губу» щодо цієї дівчини.

— Не забувай, що Катя — моя дівчина. Тому, шановний, прошу проявити повагу і не дивитися на неї такими жадібними очима, — сказав Єгор якомога м’якше, щоб не образити господаря квартири.

— Ох... — Іван хитро помахав пальцем. — Ще ніхто нічого, а ти вже ревнуєш. Єгоре, розслабся і отримуй задоволення від вечірки. Я обіцяю, що й на мить не забуду, що Катруся твоя «дівчинка».

Катя обвела квартиру поглядом. Вона була переповнена гостями, переважно молоддю. Хтось танцював під гучну музику, хтось сидів на дивані, розпиваючи алкоголь. Катя помітила, що Єгор теж розкупорив пляшку вина і налив у келихи для себе та для неї.

— Я не п’ю алкоголь, — сказала Катя, коли він простягнув їй келих.

— І чому не п’єш? — поцікавився Єгор.

— Тому що не хочу.

— Це, звісно, заслуговує на повагу, але інших напоїв я тут поки що не бачу, — він окинув поглядом кімнату.

— А я зовсім нічого не хочу пити, — Катя не знала, що їй робити серед цього натовпу.

Єгор чудово це помітив і поспішив допомогти їй освоїтися, щоб вона не почувалася скуто. Він швидко випив вино з одного келиха, а інший віддав хлопцеві, який стояв поруч. Потім узяв Катю за руку й повів танцювати. Вона так напружилася, що почала ненароком наступати йому на ноги, але Єгор лише посміхався.

— Мабуть, думаєш, що я незграбна і зовсім не вмію танцювати?

— Ти забавна і прекрасна, — пошепки сказав Єгор їй на вухо, а потім, у своїй звичній манері, додав: — Не переживай, тут усі незграбні. На те вона й вечірка, щоб зняти напругу.

— Невже я бачу Єгорчика, та ще й не самого? Швидко ти мені заміну знайшов! — до них підійшла висока, струнка брюнетка. — Ще й місце моє в твоєму ліжку не встигло вихолонути, а вже інша на нього лягла. Твоя прибиральниця хоч встигла постільну білизну змінити?

— Віко, слідкуй за тим, що говориш, — різко відповів Єгор, миттєво спалахнувши. — Якщо не пам’ятаєш, що таке гарні манери, то краще взагалі не підходь.