Розділ 9

 Минуло вже пів години, як Єгор з Катею були в дорозі. Сьогодні Катя без заперечень сіла на переднє сидіння й намагалася зберігати спокій, хоча хвилювання чомусь переповнювало її. Вона вирішила, що це, мабуть, через те, що вперше за довгий час вирушає в таку далеку подорож, та ще й до Києва.

— Моя бабуся засмутилася, коли дізналася, що ти поїдеш зі мною, — сказав Єгор, порушуючи тишу й несподівано перейшовши на «ти». — Сподобалася ти їй.

— Вона мені теж сподобалася, на відміну… — Катя різко замовкла, усвідомивши, що говорить зайве.

— На відміну від мене, — посміхнувся Єгор, додаючи швидкості автомобілю. — Невже ти справді такої поганої думки про мене? Це, мабуть, через те, що я постійно заважаю тобі розважатися з…

— Якщо ви продовжите, то я взагалі не стану з вами розмовляти, — перебила Катя.

— Прошу вибачення, — Єгор краєм ока подивився на Катю, яка, відвернувшись, дивилася у бокове вікно. — Я постараюся тебе не зачіпати, якщо ти теж звертатимешся до мене на «ти».

— Ви забуваєте, що ви мій начальник, а я — ваша підлегла, — нагадала Катя, зовсім не бажаючи продовжувати розмову. — Тому прошу й надалі звертатися до мене як до Катерини Василівни.

— Яка ви зла, Катерино Василівно, — Єгор зробив музику голосніше й більше нічого не говорив.

«Мабуть, точно образився. Ну й хай. Чому це мене повинно турбувати?» — та за мить Каті стало шкода, що вона сама ж відштовхнула можливість налагодити нормальні стосунки з Єгором. Не варто забувати, що їм доведеться провести разом цілий тиждень.

— Добре, я згодна перейти на «ти», — після хвилини роздумів Катя вирішила змінити своє рішення. — Ти ж не проти?

— Звісно, що не проти, Катю. А чому ти раптом передумала? — Єгорові було приємно й цікаво, з чого це раптом такі переміни.

— Яка різниця. А нам ще далеко їхати? — спробувала змінити тему.

— Ми проїхали меншу частину шляху, а їхати ще вдвічі більше, — у Єгора помітно піднявся настрій. — За два кілометри буде заправка, на якій є кафе. Можемо перекусити. Що скажеш?

— Згодна.

— Я радий, що ти нарешті погоджуєшся зі мною з першого разу.

Зайшовши в кафе, вони замовили собі чай з пиріжками. Катя, мабуть, уперше за час знайомства з Єгором відчула себе розслаблено в його присутності. Вона навіть упіймала себе на думці, що їй зараз приємно знаходитися в компанії такого симпатичного чоловіка. Але потім нагадала собі, що за привабливою зовнішністю ховається вперта та зарозуміла особистість, яка постійно демонструє характер і нагадує, хто є хто. Хоча сьогодні щось на нього найшло — він був не схожий на того Єгора Тимофійовича, в якого вона працювала.

— У вільний час покажу тобі Київ. Сподіваюся, ти не будеш проти прогулятися зі мною вулицями нашої столиці, — Єгор був сама доброта. — Не хотів би, щоб ти поїхала назад до маєтку, не побачивши, яке прекрасне це місто. Не варто обмежуватися лише виставкою.

Катя від несподіваної пропозиції ледь не вилила на себе залишки гарячого чаю.

— Дякую, я б цього дуже хотіла. Тобто прогулятися Києвом, — уточнила Катя, щоб він не подумав, що йдеться про прогулянку саме з ним.

— Не переживай, Катю, інакше я б так і не подумав, — здогадливо сказав Єгор.

У Київ вони заїхали вже пізно ввечері, стомлені дорогою. Єгор заздалегідь замовив для них номери в п’ятизірковому готелі. Катя заснула, щойно її голова торкнулася подушки.

Вранці її розбудив стукіт у двері — офіціант приніс сніданок. Вона вирішила поснідати на балконі, звідки відкривався захопливий краєвид на місто. Поглядаючи на годинник, згадала, що відкриття виставки розпочнеться о десятій, тож варто поквапитися, щоб устигнути привести себе до ладу.

Ліза вмовила її взяти з собою кілька своїх суконь і радила розпустити волосся, але Катя вирішила, що це буде зайвим, і зав’язала його у звичний хвіст. «Не варто занадто виряджатися, це ж просто виставка», — нагадала вона сама собі.

Їй хотілося зателефонувати Юлі, щоб дізнатися, як усе пройшло на футбольному матчі, чи не ображається Юра, що так вийшло. Та часу на це не було — Єгор уже чекав на неї внизу.

— Гарно виглядаєш, — Єгору й справді подобалося те, що він бачив. — Чи готова ти до грандіозного видовища?

— Ти, як завжди, все перебільшуєш.

— Що саме? — не зрозумів Єгор. — Якщо ти маєш на увазі свою красу, то ти справді гарна.

— Я про виставку. Ти так усе подаєш, ніби я ніколи на виставках не була. Думаєш, що я взагалі забита селянка, яка нікуди далі маєтку не виїжджала?

— Твоя проблема, Катю, в тому, що ти не вмієш нормально сприймати компліменти, які тобі говорить чоловік, — Єгор чудово пам'ятав реакцію Каті, коли він сказав, що в неї гарна посмішка. — Тобі варто було лише відповісти: “Дякую”. І знаєш, я б із задоволенням послухав, де тобі доводилося побувати. Розповіси мені у вільний час?

— Звісно, — Каті стало незручно від зауваження, яке зробив Єгор.

Щорічна агровиставка, як завжди, займала величезну територію, і здавалося, що їй не було ні початку, ні кінця. У заході брали участь понад дві тисячі підприємств, зокрема сто іноземних компаній із двадцяти двох країн світу. Великий потік відвідувачів свідчив про те, що ця виставка дійсно мала значний вплив та викликала неабиякий інтерес. Адже було на що подивитися! Різноманітність тематичних експозицій вражала як кількістю, так і якістю.

Єгора, без сумніву, зацікавила нова сільськогосподарська техніка, а Катю — сучасні види добрив та методи боротьби зі шкідниками. Через насичену ділову програму виставки у них не було ані хвилини вільного часу. Вони разом відвідали конференції, семінари та наради з різних питань. Розважальна частина заходу також заслуговувала на увагу. На великій змонтованій сцені перед центральним павільйоном виступали народні творчі колективи.

Саме неподалік сцени стояли Катя з Єгором, коли до них підійшов чоловік років п'ятдесяти.

— Яка приємна зустріч, Єгоре Тимофійовичу! — привітався він. — Як давно ми не бачилися!