Розділ 8

Катя прокинулася вранці від криків, що лунали з вітальні. Вона відразу впізнала голос Лізи. Підійшла до дверей, трохи прочинила їх і прислухалася.

— Єгоре, Чарлі — просто мій друг, не більше! — благала Ліза.

— Мені байдуже, хто він такий, але щоб я більше його тут не бачив! — кричав Єгор. — І ти не смій потрапляти мені на очі, бо теж вилетиш звідси!

— Єгоре Тимофійовичу, вибачте, будь ласка, моїй доньці, — втрутилася Любов Пилипівна, намагаючись згладити ситуацію. Їй було важливо уникнути скандалу, адже це могло зруйнувати їхні плани. — Вона ще молода й не завжди розсудлива…

— Прошу вас, Любове Пилипівно, не принижуйтеся. Ваша донька вже доросла і чудово розуміє, що добре, а що погано, — відрізав Єгор. — Якщо вона хоче зустрічатися з цим… — він зробив паузу, явно підбираючи слово, — то нехай робить це за межами маєтку.

— Єгоре, я хочу бути тільки з тобою! — Ліза не здавалася, її голос тремтів від розпачу. — Я закохалася в тебе з першого погляду і не можу без тебе!

— Кажеш, що закохалася в мене, а в ліжку розважаєшся з іншим? — Єгор більше не кричав, його голос став холодним і спокійним. — Вибачте, Любове Пилипівно, що змушений говорити про це в вашій присутності. Але я вже попереджав: я не потерплю розпусти в цьому домі й на території маєтку. Якщо комусь це не до вподоби, будьте ласкаві…

— Я з вами цілком згодна, — поспішила відповісти Любов Пилипівна, намагаючись знову взяти ситуацію під контроль. — Порядність має бути на першому місці в поведінці жінки.

— Ось це скажіть своїм донькам, бо вони у вас зовсім розпустилися, — кинув Єгор і, не чекаючи відповіді, попрямував до свого кабінету.

Катя тихо зачинила двері й пішла до ванної кімнати. Привівши себе до ладу, вона відчула бажання провести весь день у ліжку. Телефон безупинно дзвонив, але вона не тільки не відповідала, а й зрештою вимкнула його. Перед тим, як знову лягти, попросила домогосподарку принести їй сніданок у кімнату.

Неохоче перекусивши, Катя раптом зловила себе на думці, що думає зовсім не про Юру, а про Єгора. Він зачепив її за найболючіше — його слова про те, що її ніхто не візьме заміж, і ця двозначна пауза… «Зостанетеся…» Що він мав на увазі? Старою дівою? Катя накрила обличчя подушкою, намагаючись відігнати ці думки. А може, він хотів сказати зовсім інше? Та яке це має значення?..

Вона згадала, як дала йому ляпаса. Спершу це здавалося їй гідною відповіддю, але тепер Катя почала сумніватися. Чи не перегнула вона палицю? Єгор точно не залишить це без уваги. Він не з тих, хто забуває образи.

У двері постукали.

— Катерино Василівно, вас до кабінету викликає Єгор Тимофійович, — повідомила Надя, домогосподарка.

— Дякую, Надю, — тихо відповіла Катя.

Ну от, зараз почнеться. Незважаючи на те, що сьогодні неділя, вихідний день, він все одно викликає її до себе. Звісно, щоб нагадати, де раки зимують.

Катя зітхнула. Вибору не було — довелося йти. Робота завжди має переважати особисті негаразди.

Перед входом до кабінету вона ще хвилину постояла, збираючись із духом, а потім, набравшись сміливості, зайшла.

Єгор розмовляв телефоном. Побачивши Катю, він лише жестом показав їй, щоб сідала навпроти його столу й зачекала.

Катя відразу помітила, що його щока ще залишалася червоною від її ляпаса. Вона відчувала на собі його погляд, і її охопило погане передчуття.

Нарешті Єгор відклав телефон убік.

— Ви добре впоралися зі своїми обов’язками. Робочими обов’язками, маю на увазі, а то ще подумаєте не те, що потрібно, — кинув він, уважно дивлячись на неї. — Від інших працівників я почув про вас багато хорошого. Мені подобається, як ви працюєте. Урожай пшениці чудовий, а це означає, що й прибуток буде гідний. Я вже домовився про продаж за найкращою ціною на ринку збуту.

— Чого мовчите? Язика проковтнули чи як?

— Я рада. Тепер, коли жнива закінчилися, будемо готуватися до нової посівної, — ледь чутно промовила Катя, намагаючись тримати рівний тон.

— Мабуть, совість не дає спокою через те, що підняли на мене руку? — єхидно кинув Єгор, не втримавшись від згадки про вчорашню суперечку.

— Ви поводилися, як справжній негідник, — Катя кинулася виправдовувати себе, хоча не розуміла, чому взагалі має це робити.

— Бо сказав вам правду?

— Про яку правду ви зараз говорите?

— Не хочу повторювати неприємних для вас слів, — спокійно відповів Єгор, а потім додав те, чого Катя аж ніяк не очікувала:

— Але в будь-якому разі прошу у вас вибачення за свою відвертість.

— Добре, — це все, що змогла відповісти Катя.

— Якщо це питання вирішено, перейдемо до іншого, — Єгор порився серед паперів на столі, знайшов необхідний документ і протягнув його Каті.

— Прочитайте.

— У Києві проводитиметься виставка для фермерських господарств і приватних землевласників, — зачитала Катя. — Це цікаво.

— На цій виставці будуть представлені комплексні пропозиції від світових і українських брендів, — почав пояснювати Єгор. — Вона включає в себе фірмові товари виробників з усього світу, техніку, обладнання, а також сільськогосподарські ресурси — насіння, засоби захисту рослин, добрива й багато іншого.

— Це, Катю, щорічна подія високого рівня. Місце, де можна обмінятися знаннями, досвідом, дізнатися про тенденції наступного сезону.

Катя ледь помітно здригнулася. Він назвав її просто "Катя", а не "Катерина Василівна". Дрібничка, а все ж приємна.

Проте вона ніяк не могла зрозуміти, навіщо він усе це їй розповідає. Вона й без нього чудово знала, що такі виставки проводяться й що на них можна знайти.

— Так от, я пропоную вам поїхати зі мною до Києва й відвідати цю виставку, — несподівано заявив Єгор.

Катя здивовано підвела на нього очі.

— Без сумніву, нам обом буде цікаво й корисно там побувати. Зможемо відзначити для себе, що варто придбати, познайомимося з новими людьми, можливо, знайдемо партнерів для співпраці.