Розділ 7

  Вже вечоріло і жара йшла на спад. Зморені роботою група комбайнерів сиділа на узбіччі дороги відпочиваючи та обговорюючи жнива. Вони заздалегідь помітили Катерину Василівну з подругою і голосно їх привітали. Кожен з них поважав цю дівчину за уміння керувати справами, за щирість та простоту. Ще раніше вони казали їй, що їм шкода, що змінився господар. І навіть масово хотіли звільнитися із солідарності у підтримку Василя Петровича. Та Катя зуміла їх переконати цього не робити. Не варто їм втрачати роботу через зміну господарів. Ось, і зараз Катя не могла пройти мимо, а зупинилася з Юлею щоб подякувати їм за працю.

-Це не ви повинні дякувати нам, а ми вам,- сказав один із комбайнерів,- за вашу розсудливість, за те що ми лишилися на цій роботі і маємо змогу заробляти гроші.

-Найголовніше, щоб ваша праця завжди була оплаченою,- відповіла на те Катя,- цього року врожай хороший. Ці тони пшениці, що ви зібрали я впевнена вдало будуть продані і ви отримаєте вчасно свої зароблені гроші. Та й ще, новий господар Єгор Тимофійович розпорядився про підняття заробітної платні. То ж чекайте надбавку.

-Це прекрасна новина,- сказав інший робітник,- але повагу за гроші не купити. ЇЇ треба заслужити.

-Я думаю, що з часом Єгор Тимофійович неодмінно буде викликати у вас довіру,- Катя говорила те, що повинна була говорити, а не те що думала насправді.

  А в тім хто знає, можливо так і буде. Розпрощавшись з працівниками Катя з Юлею пішли далі. Та не встигли вони далеко відійти як їх наздогнав наймолодший із комбайнерів Юра.

-Чи можна на хвилинку вас затримати Катю?- якось не сміливо, але впевнено запитав Юра.

-Звичайно можна Юрій. Так що ти там хотів?

-Мені приємно, що ви пам’ятаєте як мене звати,- посміхнувся Юра до Каті.

-А чому я повинна забувати? Ти в рядах кращих комбайнерів,- Катя знала, що це дійсно так.

-Дякую. Я хотів вас Катю запросити на побачення у вихідний день. Ми могли б прогулятися.

-Це так неочікувано і зворушливо, та я маю вам від…

-Вона із задоволенням погоджується,- перебила Катю Юля,- і в призначений час буде готова з вами Юра гуляти хоч з раннього ранку і до пізнього вечора, або навпаки з вечора і до самого ранку. То ви вже самі вирішуйте як.

-Юля,- Катя хотіла заперечувати та  потім не стала,- трохи перебільшує, говорячи до ранку. Але в принципі я згодна.

-Я за вами Катю в суботу після обіду зайду,- зрадів Юра.

-Вона з нетерпінням буде на вас чекати,- відповіла за Катю Юля, бо помітила, що подруга  розхвилювалася.

  Коли Юра пішов назад до своїх колег Юля взяла Катю під руку:

-Невже ти думала відмовитися?- запитала здивована Юля,- невже ти не про це мріяла кожного разу лягаючи спати і прокидаючись у ранці? Про те, щоб тебе запросили на побачення. І ось, нарешті, і тут  трохи сама ж власноруч не відмахнулася від омріяного.

-Мені ж хотілось щоб емоції переповняли мене коли б запрошували на побачення. А так я нічого не відчула крім того що мені було, ну, дуже приємно, що я комусь сподобалася.

-А чому ти так переконана, що не можеш нікому подобатися? Ти просто не смілива по відношенню до хлопців тому й лишаєшся ще й досі самотньою. А емоції Катю, запевняю, переповнять тебе ще й як коли Юра поцілує,- Юля притулилася да Каті радіючи за неї,- потім в усіх дрібницях мені розповіси.

-Юля, ти незносна,- розсміялася Катя,- та я тобі вдячна за те що ти в мене є.

-Дивися, а то я зараз заплачу. Зовсім скоро ти пізнає поцілунок.

-Ти так говориш ніби я ніколи не цілувалася з хлопцем.

  Юля завмерла на місці:

-А коли це хіба було? І з ким? І чому я про це нічого не знаю? А я то думала ти…

-Мені тоді було тринадцять і мій однокласник поцілував мене на прощання, бо мусив змінити школу,- згадала Катя,- по дорослому поцілував.

-Це ж було у дитинстві. Це зовсім не те, порівняно з тим як мають поцілувати тебе зараз,- зробила висновок Юля,- мені вже додому пора, бо будуть мої хвилюватися, а в суботу я прийду і допоможу тобі зібратися на побачення.

-Я мабуть помру від хвилювання.

-Помирати не треба, а ось задоволення отримувати аж край необхідно,- Юля чмокнула подругу в щоку прощаючись,- он дивись твоя Лізка цілується з Чарлі.

  Катя подивилася в той бік в який показувала Юля.

-Моя сестра на відміну від мене вміє насолоджуватися. Ладно Юль, будемо розходитися, бо відчуваю, що нерви почнуть здавати від такого видовища. А ти не сумуй, так вийшло, що Чарлі не герой твого серця.

-Виходить я теж самотня.

  В суботу Юля вже з самого ранку була у Каті. Вона перевертала у шафі речі подруги намагаючись підібрати вдале вбрання для побачення.

-Катю, чому я ніде не можу знайти сукню?- запитала заохочена пошуком Юля.

-Тому що в мене її не має,- та раптом Катя згадала,- ні є, та що я на випускний вечір одягала.

-Та сукня точно вийшла з моди. Треба було з’їздити купити, але за пізно. Та вихід є,- Юля стала серед кімнати поставивши руки в боки,- ми позичимо її у Лізи. Без сумніву у неї вибір великий. Сиди там де сидиш, а я швидко до неї збігаю.

-Я б не хотіла їй розповідати навіщо і куди,- заперечила Катя, яка сиділа перед дзеркалом розглядаючи своє зображення.

-Та навпаки хай знає. Ти ж повисиш свою планку в її очах,- Юля майже побігла до кімнати Лізи і вже хвилин через п’ять вони вдвох стояли перед Катею тримаючи в руках кучу суконь.

-Сестричко аби ти знала як я за тебе рада,- Лізе обійняла Катю,- зараз я тобі дам декілька порад стосовно того як поводитися себе на побаченні.

-Не потрібні їй твої поради,- крикнула Юля на Лізу,- все повинно відбуватися само собою.

-Юль, та досить тобі на мене ображатися з приводу Чарлі. Щойно поверниться Єгор зможеш забрати собі назад стриптизерчика. А поки що хай він мене ще по розважає,- Ліза всілася на ліжко сестри продовжуючи спостерігати як Катя приміряла її сукні,- ця зелена тобі пасує.