Розділ 5

  Єгор навпаки не поспішав вилазити, а залишався сидіти ще декілька хвилин за кермом. Він хотів дати можливість Каті подумати над тим, що вона ще збиралася сказати йому щодо своєї сестри. Єгору зовсім не хотілося ставати причиною сварок між сестрами. Розумів, що Катя як старша сестра проявляє турботу про свою молодшу сестру. Але чи справді Ліза подобалася Єгору? Так. Єгор до Лізи відчував симпатію і бажання зблизитися. Ліза була із тих дівчат які подобалися Єгору. Симпатична, легка у спілкуванні, по жіночому одягається і дарма, що їй дев’ятнадцять, а йому тридцять п`ять. Це навіть ще сильніш приваблює.

-Мені довго на вас ще чекати?- крикнула йому Катя примушуючи все-таки поквапитися та вилізти з салону машини,- чи може ви передумали?

-Зовсім не передумав,- за хвилину Єгор стояв поруч з нею,- скільки землі-то пустує. Позаростало…

-Бур`ян підлягає знищенню. Головне, що під ногами у нас чорнозем. Перепашемо, внесемо добрива і можна вже сіяти в цьому році озиму пшеницю. Але аналіз землі варто зробити,- Катя цілком переключилася на роботу,- я попрошу свою помічницю Тоню цим зайнятися. Чи згодні ви?

-Звичайно згоден,- Єгор кивнув головою,- вирішив повністю довіритися вам Катерино Василівно, бо бачу ви маєте хороші знання по даній справі. А ще хотів вас просити.

-Так не гайте часу і просіть Єгоре Тимофійовичу.

-Я не завжди зможу перебувати у маєтку. Іноді мені необхідно бути відлучатися, бо маю інші справи,- Єгор обережно подивився на Катю, намагаючись упіймати реакцію на його прохання,- то я б хотів щоб ви були тут за головну.

-Невже готові так  швидко довіряти мені?- посміхнулася Катя.

-А вам можна довіряти?- задав Єгор зустрічне запитання.

-Зрозумієте з часом.

-У вас чарівна посмішка,- Єгор не стримався і зробив цей комплімент навіть сам не усвідомлюючи настільки щирим він був.

-Не треба до мене підлизуватися,- обурилася на нього Катя,- я буду робити все що від мене вимагається.

-А навіщо мені до вас підлизуватися?- Єгор не очікував на свій комплімент почути щось подібне.

-Я проти ваших стосунків з Лізою.

-А ви про це,- Єгор проявив незадоволення,- та заспокойтеся ви нарешті. У мене по-перше, з вашою сестрою немає ніяких стосунків, а по-друге, дозвольте їй самостійно вирішувати з ким зустрічатися. І якщо ми все роздивилися то будемо повертатися, бо хотілося би ще послухати вашу доповідь про плани що до роботи на це літо.

-Який же ви… Я самостійно повернуся до маєтку,- сказавши це Катя швидким кроком пішла по дорозі залишивши Єгор стояти серед поля.

-Дівчинка з характером,- вже сам про себе сказав Єгор,- а я то думав мені буде сумно в цьому забитому місці. Добре, з цим теж розберемося.

  Єгор сів за кермо і повільно поїхав слідом за Катею. Він зовсім не збирався її залишати, хоча йому так кортіло натиснути на газ, перегнати та поїхати і вже в кабінеті чекати на неї. Захотіла йти пішки, то нехай йде і нічого тут коники викидати. Подивимося настільки в неї вистачить сили, бо шлях до будинку хоч і не далекий, але не такий вже і близький. Йому було шкода свого часу який він зараз витрачав в пусту.

  Єгор згадав, як бабуся ще рік потому запросила його до себе і наливши кави сказала:

-У мене до тебе незвичайне прохання.

-Виконаю будь-яке,- відповів тоді на те Єгор,- ти ж знаєш бабуся, як сильно я тебе люблю. Ти єдина рідна людинка яка в мене лишилася.

-Я хочу щоб ти будь-якою ціною придбав ось цей маєток,- і бабуся простягнула своєму онукові фотографії і адресу того самого маєтку яким він зараз їхав.

-І навіщо це тобі потрібно?

-Колись цей маєток належав моїй матері, твоїй прабабусі. І по заповіту повинен був перейти до мене.

-А чому ж не перейшов?- Єгор не міг нічого зрозуміти.

-Тому що мій батько подарував його своїй коханці без відома своєї дружини тобто моєї матері. Вкрав у неї те що належало по праву їй,- Анастасія Іванівна хвилюючи розповідала про це своєму онукові,- а коханка ця потім цей маєток передала у спадок своїм дітям. А її нащадки навіть і не здогадувалися як та, навіть імені її не хочу називати заробила такий дар. Твій прадід безсовісна людина. І я Єгоша про це тільки не давно дізналася, випадково знайшовши щось схоже на щоденник моєї матері. Уявляєш, коли вона про все дізналася, то пробачила своєму чоловікові і не потребувала щоб той повернув їй її ж маєток. Але я хочу повернути у свою родину те що по закону і так має належати нам.

-Твоя розповідь мене вразила. Але не все так просто. По документах без сумніву все належить тим людям, які там проживають на даний момент,- Єгор знизив плечами зовсім не розуміючи, що він може зробити у даному випадку,- не легше відмовитися від такого задуму. Пробачити і забути.

-Єгоша ти не правий. Я не тільки хочу повернути цей маєток до власності нашої родини, а ще хочу переїхати до нього на постільне місце проживання. До речі, разом з тобою,- Анастасія Іванівна продовжувала дивувати свого онука,- сподіваюся ти не відмовишся. Життя за містом, у сільській місцевості піде нам на користь.

-Твої бажання не є реальністю,- Єгор тільки заперечливо покивав головою.

-Ти обіцяв виконати будь-яке моє прохання,- Анастасія Іванівна зробила вигляд, що плаче.

-Не треба сліз бабусю,- Єгор підійшов та обійняв,- я дізнаюся, що можна зробити. Та загадувати на перед нічого не будемо. Ти тільки не плач.

  Через декілька днів, вся інформація про маєток та його мешканців лежала у Єгора на столі. А помічник Володимир Якович сидів навпроти чекаю подальших розпоряджень.

-Так ти Якович говориш, що в них не все так гладко у справах?- Єгор намагався найти якусь зачіпку, щоб було з чого почати здійснювати свій план.  

-У цього Василя Петровича є один конкурент по прізвищу Котляр. Цей Котляр теж вирощує пшеницю на своїх полях, як і Петрович,- почав було Володимир Якович.

-Конкуренти є в усіх бізнесменів…

-Єгор Тимофійович, ви не так розумієте,- Володимир Якович осмілився перебити свого боса,- цей конкурент всякими способами намагається розорити Василя Петровича, щоб заволодіти не тільки його землями, а маєтком в цілому.