Розділ 4

Ліза увірвалася до кімнати сестри. Вони не бачилися майже три місяці й устигли скучити одна за одною. Ліза була повною протилежністю Каті, хоча зростом вони були однакові. Блондинка з блакитними очима, на відміну від Каті, носила короткі сукні й користувалася косметикою.

— Ну чого ти така сумна? — вдруге запитала Ліза.

— Ти й сама знаєш про наше становище. А воно аж ніяк не тішить, — Катя сіла поруч із сестрою на своєму ліжку. — Особисто я б обрала переїзд.

— Це погана ідея. Скільки років ми прожили в цьому маєтку? Аж не пам’ятаю.

— Мені тоді було десять, а тобі тільки чотири виповнилося, — нагадала Катя.

— Отже, ми тут мешкаємо вже п’ятнадцять років. Це багато й небагато водночас.

— Ти ж знаєш, що батько отримав цей маєток у спадок від нашої прабабусі. А потім стільки зусиль і коштів вклав, щоб привести все до ладу, розробив поля, щоб вирощувати пшеницю. І все в нього вийшло. Ми жили непогано. Я навмисне вивчилася на агронома, щоб допомагати батькові в справах. І знаєш, мені це подобалося, і я думала, що так буде завжди... але раптом усе змінилося, — Катя встала та підійшла до вікна. — Та зараз найголовніше, щоб тато одужав. Заради вас я готова…

— Ти завжди все робиш заради нас, — перебила її Ліза. — Може, колись настане час, коли ти зробиш щось заради себе? А я теж хочу, як і ти, зробити щось заради нашої родини.

— Ти повинна тільки добре вчитися, і більше нічого. Чуєш, Лізо? Не смій нічого вигадувати. Зрозуміла?

— Бачу, мама вже сказала тобі про наш план, — Ліза розсміялася.

— А чому ти смієшся? — не зрозуміла Катя. — Тут немає нічого смішного.

— Наш план — це найпростіший спосіб залишитися в цьому маєтку. Звісно, те, що ти будеш працювати на них, може допомогти якийсь час. Але що далі? Коли батько одужає і ми більш-менш оговтаємося, то, само собою, муситимемо переїхати. Зараз вони ще можуть проявляти жалість, але ж не будуть тримати нас тут усе життя. Навіщо це їм? А так я вийду за нього заміж — і проблеми більше не буде, — впевнено сказала Ліза.

— Невже ти готова вийти за нелюбого лише для того, щоб ми лишалися жити в цьому маєтку? — Катя була здивована таким рішенням сестри, бо зовсім не очікувала, що вона здатна на такий вчинок.

— А чому "за нелюбого"? Може, я вже в нього закохалася, — Ліза загадково посміхнулася. — Впевнена, що й я його зачепила. Аби ти бачила, як він на мене дивився, коли ми зіткнулися у дверях. Аж рота роззявив — настільки був зачарований моєю вродою.

— То ви вже встигли познайомитися? — перепитала Катя, зацікавившись, і знову сіла біля Лізи.

— Ми не тільки познайомилися, а ще й домовилися про побачення.

— Невже?! І хто кого запросив? — чомусь схвильовано запитала Катя.

— Звісно ж, він, — Ліза була задоволена собою. — Я тільки натякнула, що хотіла б завтра прогулятися, але нема з ким. Правда, Єгор запитав, чому не з тобою.

— А ти що відповіла?

— Сказала, що тобі зараз не до прогулянок. Сподіваюся, ти не образилася, — Ліза обійняла сестру. — Катю, він такий симпатичний.

— Краса може бути оманливою. А ще він набагато старший за тебе.

— Всього-на-всього на шістнадцять років. А знаєш, мені подобаються старші чоловіки. З ними цікавіше, є про що поговорити. Не те що з хлопчиками, які від хвилювання язика проковтують. І в ліжку вони мають перевагу, як на мене.

— Звідки тобі про це знати, Лізо? — Катю збентежила ця розмова.

— У мене вже є деякий досвід, — зізналася Ліза. — Вибач, що не всім з тобою ділюся, але я роблю це, щоб ти не хвилювалася. Та й знаю, що ти зовсім не любиш обговорювати такі теми.

— Які теми? — запитала Катя, заздалегідь знаючи відповідь.

— Кохання і секс, — пошепки відповіла Ліза.

— Ти думаєш, що я відстала від життя? Що я вже зовсім тут, як…

— Черниця? — підхопила Ліза, а потім швидко заперечила: — Ну що ти, я зовсім так не думаю.

— Ні, думаєш, — Катя почала ображатися. — Якщо я не кидаюся на всіх чоловіків підряд, це зовсім не означає, що вони мене не цікавлять. Чи ти гадаєш…

— Що вони тобою не цікавляться? — Ліза не стала приховувати своїх справжніх думок, але, зрозумівши, що могла образити сестру, поспішно додала: — Я зовсім не це мала на увазі.

— Лізо, не треба, я не ображаюся, — Катя трохи заспокоїлася. — Ти смілива, що не боїшся говорити правду. Я часто думаю, що зі мною не так. А загалом, мені б хотілося зустріти єдиного чоловіка, щоб ми закохалися одне в одного, одружилися, народили дітей і були щасливі.

— Так і буде. Мрії мають здійснюватися. Тільки де ти його зустрінеш, якщо далі цього маєтку ніде не буваєш, і крім роботи тобі більше нічого не потрібно?

— Чому ж, — заперечила Катя. — Я ще ходжу в гості до Юлі.

— А що, там чоловіків багато? У неї ж братів немає. Тобі потрібно бувати в тих місцях, де можна з кимось познайомитися. Ми про це ще подумаємо.

— Не треба нічого вигадувати, це має статися само собою, а не за планом. І взагалі, ми зараз не про мене повинні говорити, а про тебе. Я хочу переконати тебе відмовитися від свого задуму щодо заміжжя. Ти не повинна цього робити, і нам не обов’язково все життя жити в цьому маєтку. Я вирішила паралельно шукати роботу в місті, а також підбирати нове житло для батьків і для нас.

— Катю, краще, ніж є зараз, ти не знайдеш. Це слова мами. А Єгор мені справді подобається. А ще він такий багатий! У нього цілий агрохолдинг.

— Звідки ти це знаєш? — Катя здивувалася.

— Для цього й існує інтернет.

— І що ти ще там вичитала?

— Що він — завидний холостяк. В одному з інтерв’ю у нього запитали, чому він досі не одружений.

— І що ж він відповів? — Катя нетерпляче чекала відповіді.

— Сказав, що ще не зустрів ту єдину, на якій би хотів одружитися. Але я тобі, Катю, запевняю: цією єдиною буду я! — впевнено заявила Ліза. — А тепер закінчимо нашу розмову, бо я втомилася з дороги й страшенно хочу спати. На добраніч, сестричко! Шкода тільки, що тепер моя кімната буде внизу. Та це ненадовго, вже зовсім скоро я займу почесне місце господині й буду спати у ліжку свого коханого чоловіка.