Розділ 3

  Василь Петрович тиждень як лежав прикутий до ліжка після інсульту. В той день коли це трапилося він вже встиг передати права на маєток Єгору Тимофійовичу та оформлення документів ще не повністю було завершено. Потім це доробили без нього. Велика нервова напруга яку тоді відчував Василь Петрович і призвела до інсульту. Адже він втратив те куди вкладав всі свої зусилля та гроші.  Земля яка годувала його родину більше не належала йому. Недуг паралізував тіло Василя Петровича і він не міг а ні трохи поворухнутися і мову теж обібрало. Та лікарі запевняли, що з часом параліч одійде і чоловік знову зможе ходити, говорити… Василь Петрович зовсім не намагався говорити, а точніше навіть пробувати не хотів. А ще робив вигляд, що нічого не розуміє хто про що йому говорить. Інсульт та ще плюс депресія повністю зробили чоловіка байдужим. А можливо так було зручно саме для нього, бо він зовсім не уявляв як бути далі. Хай замість нього про це подумають інші.

  Катя щодня провідувала свого батька. Приходила до його кімнати, сідала поруч біля ліжка і розповідала зазвичай про природу. Лікарі заборонили говорити Василю Петровичу про будь які негативні новини щоб той не нервувався.

-Сьогодні знову спека тату,- з ніжністю сказала Катя батькові,- а ще у нас все добре. Я думаю, що  все налагодиться і ми знову будемо щасливими. І ти тату обов`язково одужаєш. Ось побачиш.

-Катю, вийдемо на хвилинку до коридору,- звернулася до дівчини її мати Любов Пилипівна.

  Вже в коридорі Катя запитала:

-Щось трапилося?

-Завтра в ввечері приїде Ліза,- сказала Любов Пилипівна,- у неї все-таки канікули. А ще ми з нею придумали неймовірний план, сьогодні зранку по телефону. Після того як я дізналася, що наший Єгор Тимофійович вільний.

-Вільний?- перепитала Катя.

-Тобто не одружений, - уточнила мати.

-Ну й що з того? - не зрозуміла Катя.- Яка нам різниця одружений він чи ні?

-Для тебе тут різниці ніякої не має, а для Лізи є. Вона почитала про нього в інтернеті та подивилася його фотографії. І він її зацікавив. Красивий, багатий… Тож я запропонувала їй сподобатися йому. А Ліза уміє подобатися чоловікам на відміну від тебе Катю. Ти не ображайся, що я про це говорю. Та правда завжди краще за солодку брехню.

-Мамо, мені звичайно це неприємно чути,- Катя тяжко зітхнула,- але не розумію навіщо підштовхувати Лізу в обійми цього грубіяна. Ліза хороша, життєрадісна дівчина, а ще їй всього-на-всього нещодавно дев`ятнадцять виповнилося. А йому більше тридцяти, а ти хочеш…

-Я хочу щоб вони одружилися,- перебила Любов Пилипівна свою старшу доньку,- хочу щоб ми назавжди залишилися жити в цьому маєтку.

-Але якою ціною ти цього хочеш,- Катю була здивована, виходить вона зовсім не знала яка в неї мати,- не можна заради твоїх бажань використовувати своїх дітей.

-Ти занадто все драматизуєш. Я нікого не примушую, а тільки запропонувала. Хочеш і ти спробуй закохати в себе Єгора Тимофійовича.

-Ти мене продовжуєш дивувати мамо.

-Ось бачиш, ти навіть не розумієш як це закохати в себе чоловіка. Тому прошу тебе не заважай нашій задуманій справі. Просто будеш допомагати коли про це тебе попросять. Ліза приїде, поспілкується з Єгором, а потім скаже своє останнє слово стосовно моєї пропозиції. Зрозуміла?

-Так, якщо вона не захоче ти не станеш наполягати.

-Звичайно не стану,- Любов Пилипівна обійняла Катю,- невже ти вважаєш мене справжнім монстром якому абсолютно не шкода своїх дітей. Я ж вас дуже люблю і бажаю вам найкращої долі.

-Я вас теж всіх люблю,- розчулено відповіла Катя,- вибач, що розчарувала тебе.

-Ти мене доню зовсім не розчарувала,- запевнила Любов Пилипівна,- ти вже нас врятувала, тим що погодилася співпрацювати з Єгором Тимофійовичем. Адже завдяки тобі ми зараз ще не покинули цей маєток, а продовжуємо тут жити. Ти Катю розумна дівчина і я цим пишаюся. А зараз я вже піду до твого батька.

- А ти знаєш чи ні, що бабуся ще Єгора Тимофійовича сьогодні переїжджає сюди жити? А ще він попросив мене...

-Ні в чому йому не відмовляй доню і виконуй всі його прохання. А бабуся це добре, головне щоб не коханка,- сказавши це Любов Пилипівна пішла до кімнати свого чоловіка.  

  У вітальні Катя помітила метушню. Всі найняті слуги бігали туди сюди, то виносили то заносили речі. Катя подумала про те, що тепер вона теж прислуга яка вимушена виконувати накази свого господаря. Це до болі були не приємні відчуття, але чого тільки не зробиш заради добробуту своєї родини.

-Анастасія Іванівна приїхала,- почула Катя від однієї із служниць,- нам необхідно негайно вгамуватися, а то господиня буде не задоволена безладом.

-Ми ж не роботи щоб у цю роботу за лічені хвилини виконувати,- відповіла їй інша,- переїзд діло клопітливе.

-Я зустріну Анастасію Іванівну,- голосно сказала Катя,- не переживайте все буде добре.

-Ви так говорите, бо ще її не знаєте,- відповіла та служниця яка і раніше працювала на Анастасію Іванівну,- це дуже вимоглива жінка. Ви йдіть швидше Катерино Василівно, бо вона вже вийшла з машини яка її привезла.

  Анастасія Іванівна жінка років сімдесяти п`яти. Не високого зросту, худорлява, з білосніжним волоссям яке акуратно було вкладено в зачіску. Вигляд у неї був задоволений і посмішка грала на її вустах. Вийшовши з автомобіля вона залишалася стояти на місці роздивляючись будинок в якому тепер буде мешкати.

-А він неймовірно прекрасний,- сказала про себе Анастасія Іванівна.

-Чомусь старовинні будівлі викликають більше захоплення чим сучасні,- сказала на те Катя яка вже встигла підійти до бабусі,- я Катя. Ваш онук, Єгор Тимофійович попросив мене щоб я допомогла вам як найшвидше освоїтися на новому місці і все показала.

-Я рада вам Катя. Мій Єгоша про все подбав,- в голосі Анастасії Іванівни відчувалися нотки гордості за свого онука,- він такий турботливий. Що ж Катю, будемо з вами дружити.

-Анастасія Іванівно, звертайтеся до мене по всіх питаннях. А зараз я можу провести вас до вашої кімнати, щоб ви змогли відпочити з дороги,- запропонувала Катя.