Розділ 1

-Ця земля більше не належить нашій родині,- сповістила засмучено Катя свою помічницю Тоню,- і все те, що на ній побудовано. І навіть оцей камінець, який у нас під ногами – віднині чуже.

-І що тепер буде? Невже не має надії?- розгублено запитала Тоня.

-Не знаю,- чесно відповіла Катя,- але сьогодні ти вже можеш йти відпочивати. Зустрінемося з тобою завтра і можливо я зможу дати відповіді на твої запитання.

-А ви?

-А я ще пройдуся маєтком. За всі ці роки, що ми тут проживаємо він став найріднішою домівкою для мене,- на очах у Каті з`явилися сльози,- хто міг подумати, що все так обернеться.

  Маєтком яким йшла Катя вміщав в собі більше ніж сто гектарів орних земель, сад та будинок. Ця садиба була побудована ще в дев`ятнадцятому сторіччя і належала багатому поміщикові. Будинок чудово зберіг первинний вигляд завдяки капітальним ремонтам, які добросовісно проводилися час від часу. Він був построєний з червоного каменю і мав два поверхи, великі дзеркальні вікна, стіни декоровані зубчастим орнаментом. Сходи були зроблені з граніту.  Ззаду будинку була тераса з виходом у сад в якому росли старовинні дуби, липи, берези та деякі плодові дерева.

  Каті раптом захотілося піти в поле де дозрівала вже пшениця. Ось-ось наступить липень – гаряча пора збору зерна. Але віднині це не повинно турбувати ні Катю, ні її батька який був вимушений продати все до єдиного без права на повернення і який віднині лежав паралізований.

-Ще раз тебе побачу приб`ю,- почула Катя попереду крики,- запам`ятай, ти більше тут не працюєш.

  Катя поспішила і побачила, як якийсь незнайомий чоловік люто лаяв тепер вже колишнього їхнього працівника, а потім щосили дав йому ляпас.

-Яке ви маєте право бити беззахисного трудягу,- Катя кинулася захищати бідолаху.

-А ти хто така, що втручаєшся не в свої справи?- незнайомець витріщив на неї свої налиті злістю очі,- йди куди йшла.

-Катерино Василівно дякую, що заступилися за мене,- ледь чути сказав робітник,- та я сам винен і шкодую, що чинив не розсудливо.

-Яка б твоя вина не була, а бити тебе ніхто не має права,- Катя крикнула це незнайомцю в обличчя,- ти Колю вибач та йди додому.

-А я сказав стояти. Отож ви, Катерина Василівна,- глузливо сказав незнайомець,- ніякого порядку, ніяких правил безпеки ви не дотримувалися тому і не дивно, що все втратили. Не зуміли гідно займатися…

-Про що ви говорити?- здивовано перебила його Катя.

-Про те говорю, що ви більше не маєте права голосу тут розпоряджатися. Відтепер я господар цього маєтку. І якщо комусь не сподобаються мої правила може шукати собі іншу роботу. Завжди знайдеться заміна,- голос чоловіка звучав гордо.

-Хай хто ви не є, а кидатися на людей…

-Ця людина, як ви тут виразилися кинула непогашений недопалок. Якась мить і спалахнуло би все поле пшениці. За якісь лічені хвилини усе б вигоріло. Урожай був би втрачено,- голос незнайомця став серйозний,- мабуть подумали, що так мені і треба, не я ж сіяв.

-Нічого такого я не подумала,- Катя заперечила йому,- я взагалі не встигла нічого подумати. А палити і правда заборонено, ще в таку спеку. Микито, як ти міг?

-Винний, Катерино Василівно, але запевняю вас що дуже шкодую і обіцяю більше цього не робити. Будь ласка не виганяйте мене з роботи.

-Подивимося. А тепер пішов геть,- незнайомець зачекав коли працівник відійде і тільки тоді звернувся до Каті,- я якраз їду на зустріч з вашою матусею, тож сідайте до моєї машини і я за одно і вас підвезу до будинку.

-По-перше, я не знаю хто ви і що ви, а по-друге, у мене зовсім не виникає бажання не те що їхати з вами в одній машині, а взагалі більше ніколи бачити вас. Я переконана, що ви довели навмисно мого батька до банкрутства, щоб потім викупити маєток.

-По-перше, мене звати Єгор Тимофійович Гончаров, а по-друге, ви повинні дякувати, що я допоміг вашому батькові виплатити борги, врятуватися від в`язниці і що не вигнав всіх вас ще на вулицю,- Єгора заїла її відмова.

-Якщо ви чекаєте від мене вдячності, то даремно,- відрізала йому Катя,- я доведу, що ви розорили…

-Успіху вам, та марні будуть ваші зусилля,- Єгор зухвало подивився на Катю,- не думав я, що Василь Петрович має таку ненормальну, істеричну та не виховану доньку.

-Та як ви… смієте ображати,… ви хамло,- та Катя не встигла це йому сказати, бо Єгор вже сів до свого авто і рвонув з місця знявши куряву.

  Каті стало до сліз образливо, що її обізвали такими словами які не відповідали дійсності. Вона сіла на узбіччі дороги і обхватила коліна руками. Цей новий господар ще нещодавно їхнього маєтку викликав у Каті негативні емоції обурення, роздратування, злісті. Каті стало шкода і не тільки свою родину, а й саму себе. Нарешті опанувавши себе вона підвелася і вимушена була повертатися до будинку тому що вже починало темніти. Хто знає, можливо сьогодні востаннє переночує у своїй улюбленій кімнаті, вікна якої виходили в сад. А завтра доведеться шукати нове житло, нову роботу і прощатися …

   Повернувшись Катя не могла не помітити, що свого джипа новий господар припаркував у самісінького порогу і це її не аби як знову вивело із себе і вона щосили вдарила своїм носаком по колесу автомобіля.

-Нахаба, грубіян і я тебе не навиджу,- просиділа крізь зуби.

-На вас Катерино Василівно у вітальні чекають,- почула несподівано Катя голос їхньої домогосподарки Наді,- попросили вас знайти і покликати.

-Дякую, і будь ласка не кажи нікому про те що ти щойно бачила і чула. Я просто вся на нервах,- Каті було незручно, що хтось став слідком її не стриманості.

-Не хвилюйтеся, я зовсім не розібрала, що ви там говорили,- запевнила Катю домогосподарка намагаючись приховати посмішку.

  Катя нехотя зайшла до вітальні де її мати Любов Пилипівна розмовляла з Єгором Тимофійовичем. Вона відчула на собі його пронизуючий погляд, який її напевне оцінював. Катя смутилася і опустила очі.