Глава 42.1

Глава 42

– Третій день поспіль запізнюємось на першу пару! Це вже стає традицією! – ремствувала Євгенія, мчачи з апартаментів декана до своєї казарми.

– Тіпун тобі на язик! Не навроч! – шикнула на неї Занія. – Крім того, якщо дівчата вже зібрали наші ранці й приготували наші речі, то, можливо, ми ще й не запізнимося.

– Ага! От якби та якби у роті виросли гриби, то це був би вже не рот, а цілий огород, – пробурчала Євгенія, яка чим довше перебувала у світі драконів, тим менше в ній під впливом подій, що відбуваються навколо неї, залишалося оптимізму.

Однак цього разу у своєму песимістичному настрої вона виявилася неправою. Аріка та Оларі вчинили саме так, як сподівалася Занія. Вони зібрали їхні ранці й розклали на ліжку їхню навчальну форму.

Коли Євгенія та Занія увірвалися до своєї казарми їхні дбайливі подруги чепурилися перед дзеркалом.

– Бачиш, я ж казала! – вигукнула Занія з полегшенням. – Дякую вам, дівчатка, – радісно кинула вона, швидко переодягаючись у навчальну форму. – Ви просто рятівниці!

Аріка та Оларі з посмішкою махнули рукою, немовбито відмахуючись від подяки.

– Взагалі-то ти тільки припускала, – буркотливо нагадала Євгенія.

– Просто скажи подругам «дякую», буркотухо! – жартівливо прикрикнула на неї Занія.

– Дякую! – слухняно повторила Євгенія й спитала: – А що в нас за перша лекція, до речі?

– Перша – зілляварення. Друга – стратегія планування бойових операцій та аналіз можливих сценаріїв військових конфліктів. Третя – тактика управління військами на полі битви, ну а четверта пара – наша улюблена фізична підготовка! – важко зітхнувши на останніх словах, повідомила Аріка.

На цей момент Євгенія і Занія як раз вже встигли переодягнутися й більш-менш привести себе у належний вид.

– Усі полетіли! – віддала команду старшина й практично одночасно з першим дзвінком закинула свій ранець на спину. Услід за чим, більше не сказавши ні слова, ломанулась на вихід, рішуче націлена на те, щоб не запізнитися на першу пару.

Євгенія, Арика та Оларі переглянулися, посміхнулися, злегка знизали плечима, підхопили свої ранці й важко зітхнувши потрусили за нею. Бо така вже доля кадета! Куди твій старшина, туди йдеш і ти, не ставлячи при цьому ніяких запитань. Особливо якщо вони зайві!

– Швидше! Інакше запізнимося і, цілком ймовірно, заробимо прогул! – поквапила Занія подруг, що бігли позаду неї, як тільки продзвонив другий дзвінок.

– Та ми й так вже швидко біжимо! Куди ж ще швидше? – важко дихаючи запитали обурені подруги.

– Крім того, ми ще встигаємо! – в унісон запевнили її Євгенія та Арика й нагадали: – Учора ж встигли!

– Учора аудиторія була ближчою до входу, – заперечила Занія. – Тому не розслабляємось, а навпаки прискорюємося!

Оскільки ні Арика, ні Євгенія, ні Оларі достеменно не знали, де знаходиться потрібна їм аудиторія, сперечатися з нею ніхто не став. Що, правда, і бігти скоріше теж…

Тим не менш, вони були впевнені, що встигнуть. І вони майже встигли… настільки майже, що двері зачинилися у них прямісінько перед самим носом.

Це було настільки несправедливо, що усі четверо на кілька секунд завмерли, не вірячи глядячи на зачинені двері.