Глава 41.3

Євгенія розуміла, що, передаючи Біргітті слова дракона, вона лише дарма витрачає час, й виявилася правою.

– Полковнику, – важко зітхнула Біргітта. – Ви ж чудово розумієте, що, якщо Адамант вирішив мене позбутися, він не залишить мене живою, як би тихо й непомітно я себе не вела. Він знає, що мій дар провидиці не тільки сильний, а й непередбачуваний. І це означає, що поки я жива, він немов на пороховій бочці сидіть. Бо він розуміє, що я можу будь-якої миті випадково побачити його плани й влаштувати йому пастку. І він правий, бо саме це я й збираюся зробити. І почну я з того, що підкину Його Величності версію про те, що напад на мене був помстою не колег-драконів, а змовників. Що, до речі, буде чистою правдою, – посміхнулася вона. – Після чого, скориставшись цим фактом, я напрошуся, щоб мене долучили до розслідування змови. Завдяки чому я отримаю постійний доступ не тільки до всієї наявної в таємній канцелярії інформації, але й до самого глави колегії таємних справ, герцога Адаманта Вестгейрського! Я майже впевнена, що король мені не відмовить! Навіть, якщо він не визнає мою версію причин нападу на мене валідною, він усе одне піде мені назустріч вже лише для того, щоб частіше мене бачити, – злегка засоромившись, посміхнулася вона.

– Вам передали, що ви божевільна! І що, ви не проживете й тижня, якщо король піде вам назустріч і змусить-таки Вестгейрського включити вас до групи, яка займається розслідуванням скоєного на нього замаху! – з запалом у голосі повідомила Євгенія, оскільки була згодна з кожним словом своєї сутінкової суті.

У відповідь Біргітта розуміючи кивнула головою, посміхнулася й заперечила:

– Полковнику, я вже відповіла вам на це питання. Як я й сказала вище, я можу не прожити й тижня також і в тому випадку, якщо не робитиму нічого, – тихо, але впевнено промовила вона. – Потрапивши ж до слідчої групи, я зможу стежити за діями герцога зсередини. І мені стануть доступними не лише документи, а й люди, з якими він взаємодіє. Це дасть мені можливість дізнатися про його плани та можливі слабкі місця. Так, це небезпечно, але ми обидва знаємо, що завадити Вестгейерскому позбутися мене може тільки його викриття або смерть. І це я ще мовчу про те, що йдеться не лише про моє життя, а й про життя короля.

– Він згоден із вами, – передала Євгенія слова свого «квартиранта». – Але йому не подобається, що ви відправитеся в лігво ворога зовсім одна. Він каже, що один у полі не воїн, тим більше проти такого могутнього противника.

Біргітта знову кивнула й посміхнулася. І знову заперечила:

– По-перше, я не одна. Його Величність напевно забезпечить мені надійну охоронну…

– Із довірених людей герцога? – одразу ж передала заперечення дракона Євгенія.

Біргітта закотила очі.

– Полковнику, за кого ви мене приймаєте? Звичайно ж, я наполяжу на особистій королівській охороні, пояснивши це тим, що я так… відчуваю, – посміхнулася вона. – І оскільки король довіряє моїм передчуттям, він вчинить відповідно до моїх бажань, а не свого брата.

– Що вкотре налаштує герцога проти вас, – передала Євгенія черговий коментар дракона.

– І що він мені зробить? Ще раз засудить на смерть? – усміхнувшись, знизала плечима Біргітта. – Прапор йому до рук! – додала вона й, згадавши про час, подивилася на годинник. – Кадетки, а ви скільки вже часу бачили? – різко змінила вона тему.

Євгенія та Занія синхронно подивилися у напрямку її погляду й охнули.

– Ось вам і «О-о!» – Усміхнулася декан і скомандувала: – Підйом та бігом!