Глава 38.3

Ректор, слухаючи її, похмурнів з кожним словом. Те, що декан розповідала, не залишало каменя на камені від його первісного припущення, яке ґрунтувалося на тому, що вона просто не розрахувала силу й пальнула з переляку усім, що в неї було.

Інакше кажучи, те що декан використала усього лише міцний відзеркалюючий щит усе змінювало!

«Саме собою, Біргітта не може не розуміти, – розмірковував він, – що за надмірне застосування сили при самообороні її не погладять по голівці. Ось тільки навряд чи вона вигороджує себе… – подумки розмірковував він. – Бо ще краще вона розуміє те, що перевірити її слова дуже й дуже легко. От же ядряна мантикора! Розтуди її в пекло!»

– Ха! А нападники не жартували! – тим часом вигукнув ветеран магічних битв Едріан Кордан.

– Ні, не жартували, сучі діти! – похмуро підтвердив Дірвус Блумарін. – І це говорить нам про те, що декана Рінгер хотіли не налякати, а ґрунтовно й напевно прикінчити! Загризи їх мантикора! Якщо це хтось із професорів академії… – він замовк, бо не хотів не лише говорити про це вголос, а й навіть думати. – Едріан ми повинні, якнайшвидше дізнатися, хто стоїть за цим нападом! – продовжував він, прямуючи до того, що залишилося від нападників і їх спорядження.

Біргітта та майстер артефактної магії полковник Едріан Кордан пішли слідом за ним. Полковник-артефактор на ходу оглядав те, що лишилося від магічних пристроїв. Їм дуже пристойно дісталося. Але, на щастя, завдяки надійному захисному покриттю вони постраждали не настільки, щоб їх дослідження нічого не дало. Едріан був упевнений, що у його руках вони «заговорять». І він з’ясує і те, який вид заклинальної магії був використаний, і те, наскільки потужними були накопичувачі та резонатори, й, можливо, навіть те, хто їх виготовив.

Про це ж тим часом говорив і ректор, якого артефактор, який нирнув глибоко у свої думки, слухав навіть не в пів-вуха, а сприймав як заважаючий йому повною мірою зосередитися білий шум.

– Ми повинні з’ясувати, звідки ці магічні резонатори та накопичувачі, – говорив Дірвус Блумарін, киваючи на кристали, що перетворилися практично у вугілля. – Хто їх зробив? Хто і кому продав, й таке інше. Капітан Ірвінг, – перевів він погляд на голову службу безпеки академії, – переконайтеся, що усі докази зібрані, зареєстровані та надійно захищені як від руйнування, так і від попадання у чужі руки, до яких на даний момент відносяться усі руки крім моїх, ваших та Едріана, ясно?

Ірвінг Дербіш, який відчував себе дуже й дуже винним й тому дуже бажав вислужитися, часто-часто закивав, подібно до китайського бовдура.

– Ясніше не буває, Ваша Світлість. Усе більш ніж ясно, Ваша Світлість! – завірив він.

А от Біргітті було неясно. Цілком й повністю неясно.

– Гей! А мої руки? – обурено вигукнула вона.

– Що, ваші руки? – щиро не зрозумів Дірвус Блумарін.

– Ви не включили до переліку рук, які мають доступ до доказів, мої руки! – із явною претензією у голосі, пояснила декан спеціального факультету.

Дірвус засопів, насупився, почухав потилицю, тим не менш, нарешті кивнув.

– Добре. Капітане, включіть у перелік тих, хто має доступ до доказів, також і руки декана Рінгер. Тобто декана Рінгера усю цілком, я маю на увазі.