Глава 38.2

– Я у порядку! – запевнила вона. Голос її був впевненим й спокійним, незважаючи на пережите потрясіння. – Просто дайте мені руку.

Ректор виконав її прохання, отже Біргітта, спершись на простягнуту їй руку, повільно піднялася на ноги й, обтрусившись від залишків попелу та золи, ще раз запевнила:

– Дірвусе, я й справді у повному порядку, – сказала вона, так як бачила, що ректор усе ще дивиться на неї з занепокоєнням. – Хоча я й повинна визнати, що цей ранковий тест на міцність таки застав мене зненацька! Однак наразі я вже у повному порядку! Сподіваюся, це було останнє випробування на сьогодні? – жартома поцікавилася вона, щоб розрядитися занадто вже напружену атмосферу.

Однак їй це не вдалось.

– Як?! Як подібне стало можливим?! Куди ви дивилися? – подивившись на постових та патрульних, заревів ректор. Очі його блищали гнівом, а голос тремтів від люті. – Ви збираєтеся й кордони нашої імперії від ворогів так саме охороняти? Тоді краще вже ніякої охорони, чим така! Як? Як можна було допустити, щоб таке сталося тут, на території військової академії? – Він зробив крок уперед, через що його обличчя опинилося усього за кілька сантиметрів від обличчя капітана Ірвінга Дербіша, який при цьому судомно сковтнув. Обличчя ж його зрівнялося за кольором із білим накрохмаленим комірцем його сорочки. – Просто подумайте, що було б, якби на місці декана Рінгер виявився хтось менш здатний захистити себе? Я вимагаю негайного перегляду усіх протоколів безпеки і ретельного розслідування! І навіть не сподівайтесь, що це пройде для вас без наслідків! – продовжив він, й при цьому голос його став ще більш жорстким. – Я чекаю від вас не просто роботи над помилками, а й конкретних дій щодо покарання відповідальних! Кожен, причетний до цього провалу, має понести покарання. Ніхто з тих, хто допустив ось це, – вказав він на обвуглену ділянку землі, – не повинен залишитися поза увагою дисциплінарної комісії. – Ректор зробив паузу, даючи своїм словам утвердитися у свідомості присутніх. – Я вимагаю, щоб протягом доби мені було представлено план дій, що включає у себе повний перелік усіх виправних заходів! Що ж стосується особисто вас капітан… – він знову замовк, роздумуючи. Проте й цього разу роздумував він не довго. – То гадаю, з вас буде достатньо й того, що у моєму звіті Його Величності, у якому я доповім йому про подію цього ранку, буде згадано ваше ім’я, як відповідального за охорону території академії!

– Ваша світлість, таке більше ніколи не повториться, – пролепетав капітан, чиє обличчя зблідло після останніх слів ректора ще більше, хоча до цього здавалося, що більш блідим воно вже стати не може. – Усе буде зроблено, Ваша світлість! – взявши себе у руки, вже більш впевнено промовив він. – Я зараз же посилю заходи безпеки й введу додаткові патрулі всередині та навколо території академії!

Дірвус Блумарін зробив глибокий вдих, переводячи дух, заспокоюючись після виплеску гніву.

– Еге ж, будьте вже такі ласкаві, посильте й введіть, – вже не зло, а виключно саркастично промовив він. – Як то кажуть, краще пізно, ніж ніколи. – Після чого знову перевів погляд на свого декана, що вижила якимсь дивом. – Біргітта, прошу вас, загляньте усе ж таки до цілителя, – наполегливо порекомендував він.

– Дірвусе, зі мною, й справді, усе гаразд, – в котрий вже раз запевнила вона, відмахнувшись від нього рукою. – Чого, як я підозрюю, неможна сказати про тих, хто на мене напав, – криво усміхнулася вона й поцікавилася: – Від них хоча б щось залишилося?

– Хоча б щось залишилося, – криво посміхнувся ветеран магічних битв Едріан Кордан, підходячи до неї. – Схоже, декан Рінгер, ваш удар у відповідь був настільки сильним, що щити нападників не змогли його витримати. Від них залишилися лише купки попелу та добре запечені з усіх боків магічні резонатори та накопичувачі, які я якраз зараз вивчаю, щоб зрозуміти, чи є шанс на те, що вони «заговорять» зі мною.

Біргітта важко зітхнула й пояснила, що її ударом у відповідь був усього лише відзеркалюючий щит.