Глава 38.1

Глава 38

Як і Занія, Декан Рінгер теж завжди поверталася з пробіжки у гарному настрої. Ранок у цілому був її особливо улюбленим часом дня.

Під час своїх ранкових пробіжок Біргітта завжди отримувала задоволення, спостерігаючи за небом, забарвленим у тонкі відтінки перлово-рожевого, та насолоджувалася переливчастим щебетанням птахів, що щойно прокинулися. Їй подобалося відчувати легкий прохолодний вітерець, який злегка охолоджував її розігріте від бігу тіло, та бачити, як перші промені сонця ковзаючи по пустельних поки що тротуарних доріжках академії, пробуджують її від сну. Ранкове повітря та біг наповнювали її енергією й натхненням, дарували моменти спокою та умиротворення перед початком нового дня.

Саме тому Біргітта любила бігати одна і саме тому обирала найбільш усамітнені та найвіддаленіші паркові алейки. Й сьогодні ця її любов зіграла з нею злий жарт.

Раптом від спокою й умиротворення, що тільки-но що відчувалися, не залишилося і сліду: вся її істота заволала про небезпеку. Будучи провидицею, Біргітта звикла довіряти своїм інстинктам і тому не роздумуючи впала на підставлені долоні й, притулившись до землі, укрилася найпотужнішим із відомих їй щитів.

І якраз вчасно: буквально за кілька сантиметрів над нею промайнула потужна вогненна хвиля, яка напевно спопелила б її від колін й вище. Побоюючись, що її противник або противники можуть не обмежитися лише одним тільки фаейрболом, вона відразу ж почала сканувати магічним зором навколишні дерева та кущі.

Однак, перш ніж вона когось помітила на її щит з неба, обрушився град магічних блискавок й крижаних стріл, які завдяки щиту відскакували від неї, не завдаючи їй шкоди.

Поки її щит відбивав атаку, Біргітта продовжувала сканувати кущі та дерева, але лише тільки даремно витрачала час: нападники залишалися невидимими для неї.

– Що ж, – зло посміхнулася вона. – У такому разі відповім вам вашим же частуванням! – промовила вона й, сконцентрувавши усю свою енергію, підняла руки до неба й активувала поверх захисного щита дзеркальний щит.

І знову якраз вчасно. Її противники оцінили міцність її захисту й посилили натиск: блискавки та крижані стріли змінив неймовірної потужності вогняний шторм, який супроводжували масовані спалахи розгалужених та потужних, як столітні дуби, блискавок. Тим не менш, і цього разу вони теж не вгадали: її щит витримав й відбив увесь цей руйнівний потік енергії назад точно по тій же траєкторії, якою він був посланий.

Повітряний простір навколо Біргітти на мить став ареною космічного зіткнення. Створений зіткненням магій енергетичний вихор висвітлив околиці хвилею сліпучо-яскравого світла, міць якої була настільки великою, що, здавалося, немовбито навіть сама природа затаїла подих, чекаючи на результат бою.

Спіймані зненацька своїми заклинаннями нападники від них же ж і прийняли смерть.

Приголомшлива хвиля світла, спричинена зіткненням магій, не мала жодного шансу, щоб залишитися непоміченою. Й тому, відлуння магічного вибуху ще не вляглося, а до місця магічної битви вже поспішали постові, кілька професорів і сам ректор.

Кожен із них був готовий до будь-яких несподіванок та небезпек, й тим не менш... сидяча серед останків колись густого й зеленого гаю трохи втомлена, але абсолютно спокійна Біргітта Рінгер їх здивувала. І це ще м’яко сказано.

Повітря навколо неї усе ще тремтіло від невидимої напруги, залишкова магічна енергія вібрувала, створюючи мерехтіння у повітрі. Земля в радіусі кількох метрів була настільки безладно переорана кратерами та порита ровами, що, здавалося, немовбито по ній потоптався кульгавий гігант, який тягнучи за собою хвору ногу, метався із сторони в сторону у надії втихомирити пекельний біль. Дерева були не просто понівечені й розкидані на всі боки; вони були вирвані із землі з корінням. Залишки їх обвуглених стволів, гілок та листя утворили товстий шар золи й деревного вугілля, приховуючи під собою землю, що перетворилася на скло.

Коли дракони, що прибігли на звук магічного вибуху, наблизилися до місця події, їх охопили змішані почуття. Побачивши розмах катаклізму, вони не змогли приховати свого майже побожного жаху перед дівчиною, яка сиділа у центрі випаленої землі, схрестивши ноги й підперши голову рукою, лікоть якої вона оперла на коліно.

– Ви живі? – з явною недовірою у голосі запитав один із постових і тут же сам собі й відповів: – Це неймовірно! Це просто неймовірно! Вона просто не може бути живою! – видихнув він, із побоюванням поглядаючи на ту, яка, на його думку, ну ніяк не могла вижити. Його очі були широко розплющені чи то з подиву, чи то від жаху; він раз у раз переводив погляд з Біргітти на навколишній погром. Не наважуючись при цьому наблизитись до дівчини. Хто її знає, мабуть, думав він, а раптом вона таки зомбі!

Майстер артефактної магії Едріан Кордан був менш категоричним, щоправда, як і охоронець, він теж застиг за кілька метрів від Біргітти.

– Я бачив безліч магічних сутичок, але таке… Таке бачу вперше… – з повагою промовив він.

І тільки ректор академії Дірвус Блумарін ні секунди не сумніваючись кинувся до свого декана.

– Біргітта! Ви як? Сподіваюсь, не поранені? З вами усе у порядку? – його голос висловлював одночасно стурбованість й полегшення.

Постові, патрульні та професори тим часом розосередилися по периметру випаленої ділянки землі, оглядаючи її у пошуках можливих погроз або підказок.

Дірвус нахилився, щоб допомогти дівчині піднятися, але вона зупинила його.