Глава 36.1

Глава 36

Решту вечора подруги провели разом. Розташувавшись на м`яких подушках, вони зібралися навколо невеличкого столика, заставленого тарілками з апетитною випічкою та свіжими фруктами. Аромат свіжозавареного трав’яного чаю наповнював приміщення, надаючи вечору особливого затишку. Вони багато сміялися, згадуючи кумедні історії, які сталися з ними, точніше, з Арікою, Оларі та Занією під час їхнього навчання магії.

Відпрацьовуючи якось в бібліотеці штрафні години, Оларі вирішила заощадити свій час та сили й створила заклинання, яке мало б миттєво впорядкувати усі книги в приміщені.

– Однак замість того, щоб слухняно зайняти свої місця на полицях, згідно з алфавітним порядком, книги злетіли під стелю й почали кружляти бібліотекою, голосно вигукуючи при цьому кожні півхвилини першу букву прізвища автора, – сміючись, розповідала вона подругам. – І дівчата, як же ж вони кричали! Вони як же ж вони кричали! І при цьому усі разом! Усі десять тисяч томів!

– Ну і що, тобі зарахували відпрацювання? – підколола подругу Євгенія.

– Ага, аж два рази! – хмикнула Оларі. – Мені призначили ще місяць відробіток! – Трагічно проголосила вона.

– Жорстоко! – сміючись поспівчувала Аріка. – Мені за мої помідори призначили лише тиждень відробіток!

– Ти їх теж змусила літати? – сміючись, спитала Євгенія. – І мені навіть страшно подумати, яку букву вони при цьому репетували!

– Аха-ха-ха-ха! – заливисто розсміялася Занія. – Якби вони кричали ту літеру, про яку ми усі думаємо, вона б тижнем точно не відбулася!

– А якби вони ще й усі дружно впали зі стелі, як це зробили мої книги! – всміхаючись додала Оларі

– Це б точно було ось те саме на букву «П», про яку ми усі подумали! – сміючись підхопила Арика й додала: – Ні, я слава богам, усього лише перестаралася із заклинанням прискорення зростання. Усе як завжди, хотіла якнайкраще, а вийшли гігантські томатні бомби.

– Вони що вибухали? – закривши рота однією долонькою, округливши очі, уточнила Оларі.

– Ну так перезріли ж, – згадуючи влаштований нею вибуховий город, реготала Аріка.

– І як вас із такими видатними талантами у садівництві та бібліотечній справі занесло у військову академію? – усміхаючись, запитала Занія. – Зі мною-то усе ясно. У мене батько – генерал і, крім того, я таткова донька, тому в мене не тільки іншого бажання ніколи не виникало, а й альтернатив особливо не було. Мене виховували як хлопця, тому, боюся, з пансіонату для шанобливих панночок мене виставили б того ж дня, й який б і зарахували.

– Спочатку давай свою історію кумедної невдачі з магічним заклинанням, а потім вже знову ми, – виставила умову Оларі.

– Оларі, ти мене чула? – нарочито обурено вигукнула Занія, очі якої сміялися. – Я дочка генерала й улюблена таткова донька! Які ще невдачі? Я росла бездоганною досконалістю! – жартівливо резюмував вона. – Ну а, якщо серйозно, – навіть не посерйознішала, а похмурніла вона, – то в жодній з моїх магічних невдач нічого кумедного не було. Самі розумієте, військова школа й усе таке інше…

– Фі, яка ти нудна? – жартома пирхнула Аріка.

– Ну, невже взагалі нічого? Жодної кумедної ситуації? – не відступила Оларі.

Занія посміхнулася.

– Ну хіба що…

– Ага, я так і знала, що щось є! Нуж бо, давай же ж, розповідай! – поквапила Оларі.