Глава 35.1

Глава 35

Незважаючи на те, що тренування закінчилося, як тільки вона про це попросила, з тренувального залу Євгенія виповзала з почуттям, що тепер вона знає, як почував себе старенький бабусин пилосос, який перед тим, як остаточно й безповоротно затихнути посеред кімнати протягом півгодини свистів й хрипів, намагаючись всмоктувати пилюку.

«От тільки мені ще гірше, тому що, на відміну від пилососа, мене ніхто не візьме на ручки й не віднесе у комірку спочивати», – важко дихаючи й насилу переставляючи свинцеві ноги, думала вона, повільно, дуже повільно йдучи до виходу із зали. Кожен крок віддавався болем навіть у тих м’язах, про існування яких вона досі не знала. – Мені доводиться повзти самій, – пробурчала вона собі під ніс, мріючи про душу, що змиє з неї піт та втому, й поверне хоча б крихту людської гідності. Тим не менш, якою б привабливою не була думка про душу, навіть вона не змусила її рухатися швидше.

– Забодай твого грифона! Усе ще гірше, ніж я гадав! – «поспівчував» їй Натаніель, услід за чим вже цілком щиро поспівчував собі. – Єдрена мантикора! Оце я попав!

– Не ти один, – підтримали його друзі по нещастю.

– От вже ж гади, замість того, щоб нам поспівчувати, вони скаржаться один одному на нас! – пробурчала Оларі, що розчервонілася й важко дихала. – Зовсім береги втратили! Це ми маємо на них скаржитися!

– Співчувати? Вони? Нам? Ну ти й наївна! – пирхнула Аріка й відразу зойкнула. – А от на них поскаржитися, я б поскаржилася, от тільки нікому… Нічого зараз прийдемо, рухнемо на ліжко і… ой-ох-охох, – застогнала вона, роблячи перший крок униз сходами.

– От-от, спочатку дійти треба, – підказала Оларі, що тихо стогнучи повзла за подругою.

– Оларі, може ти нас відлевітуєш, – простогнала Аріка.

– Тільки після того, як ти полегшить нам біль у м’язах! – єхидно парирувала та.

– Я б з радістю, але... – Аріка знову застогнала.

– Ось і в мене теж саме «але», – хмикнула Оларі.

– У вас що було не лише фізичне, а й магічне тренування, – здивувалася Євгенія.

– Ні, вони просто намагалися вразити своїх наставників! І заради цього допомагали собі магією, поки не надопомагалися настільки, що витратили увесь свій резерв! – пояснила їй аж занадто вже бадьора, як на думку Євгенії, Занія. – Знайшли кого вражати! – пирхнула вона. – І добре б, ще було чим! Так нічим же! Вони тренуються сім років по п’ять-шість годин на день! І інтенсивність їх тренувань у десятки разів вища за вашу сьогоднішню! А ви вирішили справити на них враження! Ну і хто ви після цього?! – несхвально похитавши головою, уїдливо запитала вона.

– Нічого подібного! Я навіть і не думала про те щоб когось вразити! – огризнулася Оларі. – Я усього лише не хотіла виглядати зовсім вже немічною!

– І я! – підтакнула Аріка.

– Гаразд, – зітхнувши кивнула Занія. – Зроблю вигляд, що вірю. Просто пообіцяйте мені, що ви більше не станете використовувати на тренуваннях свій магічний резерв на те, щоб збільшити фізичну витривалість.

– Я точно не стану! – запевнила її Аріка. – Так би в мене вже нічого не боліло, а так… Коротше, повір, з мене й одного разу більш ніж достатньо.

– А я б вже у ліжку лежала б, – мрійливо промовила Оларі. – Так що, й за мене теж можеш бути спокійною: БІЛЬШЕ НІКОЛИ!

– Рада чути, – усміхнулася Занія. – До речі, я маю для вас новини. Одна вам точно сподобається, друга… хмм… згодом теж сподобається, а третя… сподобається порівняно із можливою альтернативою. З якої починати?