Глава 34.2

В очах молодого чоловіка спалахнула цікавість, щоправда, вже наступної ж миті вона зникла, замаскована широкою відверто знущальною усмішкою.

– Хммм... А ти виявляється небезпечна штучка Едженія Тенебріс! Подивися, що ти наробила… – кивнув він, опустивши очі нижче свого пояса. – У мене навіть коліна затремтіли від страху.

Наче загіпнотизована Євгенія машинально простежила своїм поглядом за його.

«Щоб тебе! От вже же придурок! – тут же схаменулась вона й різко відвела не тільки погляд, а й голову підняла. Вона була така зла, що, якби могла спопелити поганця на місці, спопелила б.

«Ну ти зовсім жартів не розумієш!» – хихикнув у її голові батько поганця.

«Який син, такий і батько!» – подумки огризнулася вона й, уперши руки в боки, з викликом подивилася на наставника.

– Ти так й зубоскалитимеш до кінця заняття? Чи може ми усе ж таки займемося тією справжньою справою, про яку ти казав з такою гордістю, що ледве не лопався? – уїдливо-солодким голоском запропонувала вона. – А то я починаю побоюватися, що такими темпами, я скоріше вмру від старості, ніж дізнаюся, що саме ти мав на увазі під «справжньою справою».

Натаніель був згоден з нею, що він, й справді, трохи захопився. Посмішка зійшла з його губ. І він миттєво посерйознішав.

– Під справжньою справою, я мав на увазі підготовку до спарингів, – повідомив він. – До спарингів, які розпочнуться вже за два місяці.

– Які ще спаринги? – очима, що округлилися від переляку, спитала дівчина. – Нас що змусять битися між собою? – уточнила вона, несвідомо кинувши погляд у бік однокурсниць.

Натаніель заперечливо похитав головою.

– У тому й річ, що не поміж собою. Згідно з розпорядженням ректора, спаринги будуть не між кадетками, а між кадетками та кадетами першого курсу.

– З кадетами, тобто чоловіками? – одночасно здивовано та насторожено уточнила Євгенія.

Відповіддю їй стали розведені руки співрозмовника та трохи підняті брови.

– Але ж вони усі після військового училища! Вони ж набагато сильніші за нас! – Вигукнула вона, вражена такою явною несправедливістю. Однак при цьому в голосі її було набагато більше переляку, ніж обурення.

– Ти не повіриш, але це військова академія, – з іронією у голосі нагадав Натаніель. – Військова академія, у стінах якої готують захисників, здатних оберігати кордони королівства від ворогів. – Його голос став серйознішим, що підкреслило вагомість його слів та його віру в них. – Від ворогів, серед яких, ти знову ж, не повіриш, – у його голосі знову з’явилася іронія, – є чоловіки! Великі та сильні чоловіки! Яким начхати на те, хто перед ними: чи то чоловік, чи то жінка, чи то дитина! – вимовляючи останнє речення, Натаніель знову посерйознішав, а в його голосі при цьому з’явилися менторські нотки. – Наші тренування та випробування заточені під реалії, з якими нам доведеться зіткнутися на полі бою, – остаточно перейшовши на менторський тон, продовжив він. – Кожен із нас має бути готовим до дій у реальній бойовій обстановці. І спаринги, кадетка Тенебріс, один із найважливіших елементів нашої підготовки. Повинен визнати, що в тобі відчувається яка-неяка фізична підготовка, але після хвороби ти в дуже поганій фізичній формі. І це я ще м’яко висловився. Дуже м’яко, говорячи відверто, – повідомив він свої спостереження. – Але на відміну від усіх інших, – він кивнув на зал, – у тебе в активі, принаймні, є м’язова пам’ять, яка завдяки здатності тіла згадувати й відтворювати вміння та навички, які були йому притаманні раніше, прискорить твоє навчання.