Глава 34.1

Після того, як її не порадували ні нижній прес, ні верхній, Євгенія вирішила, що їй з цим її новим тілом вже усе ясно. І якщо вже це зрозуміло їй, то кращому кадету бойової академії й поготів зрозуміло!

– І це найкраще, на що ти здатна? – глузливо хмикнув найкращий кадет бойової академії, коли вона підвелася з мата.

– Я просто не у формі після довгої хвороби, – огризнулася Євгенія. Оскільки вона нічого не знала про колишню власницю свого тіла, вона не була впевнена, правду вона говорить чи ні, тим не менш змовчати й зовсім нічого не сказати на свій захист, просто не змогла.

Хоча краще б таки змогла. Тому що її виправдання усе одно нікому не були потрібні.

– І мені від цього має стати легше? – іронічно поцікавився у неї усе той же, щоб його, найкращий кадет академії бойових драконів.

– Я не напрошувалася тобі в учениці! – не знаючи, що ще сказати, роздратовано нагадала вона.

Натаніель на це лише важко зітхнув.

– Гаразд. Могло бути й гірше… Судячи з того, що я бачу навкруги… – зиркнувши на сусідні мати, зауважив він.

– Це ти мене зараз похвалив? – іронічно поцікавилася Євгенія.

– Ні, це був просто порівняльний аналіз. І тепер, коли його завершено, приступимо до справжньої роботи! – повідомив Натаніель. Потім зняв куртку й ступив на мат.

Розділ 34

Високий. Як мінімум на голову вище за неї. Широкі плечі плавно перетікали у потужні руки. Тонка тканина чорної футболки не приховувала, а скоріше підкреслювала добре розвинені грудні м’язи та рельєфний прес. Небезпечний. Безперечно небезпечний. І красивий. Дивовижно красивий. Щоб його!

Серце Євгенії зірвалося у галоп.

«Що ж ти задумав? А ти напевне щось задумав! Причому щось таке, що мені, відчуває моє серце, обов’язково не сподобається!»

– Е-е… це ще навіщо? Навіщо ти наближаєшся до мене? Я тебе й так непогано бачила, отже не треба до мене наближатися! – нервово ковтнувши, вимогливо промовила вона.

Куточок рота молодого чоловіка підвівся в самовдоволеній усмішці, а золото в його очах немовбито стало ще яскравішим. Він явно й відверто насолоджувався її збентеженням й переляком.

– Навіть і не сподівайся. Щупати я тебе, як не збирався, так і не збираюся, – з глузуванням сповістили її.

– Рада чути! – огризнулася Євгенія. – Тільки ти переплутав! Це ти навіть і не сподівайся! Тільки ризикни до мене доторкнутися, а то… а то… гірше буде! Набагато гірше!

Куточок гарного рота її візаві розтягнувся в іронічній посмішці, а в очах блиснув азарт.

– Набагато гірше, кажеш? Обіцяєш? – насмішкувато поцікавився він, зробивши ще один крок у напрямку до неї.

– Ще й як обіцяю! – запевнили його.

– І що ж ти мені зробиш? Як ти мене зупиниш? Ах так, як же ж я міг забути! – ляснув він себе по лобі. – Як же ж я міг забути! Так само, як минулого разу!

– Я знаю ще й інші прийоми! – запально повідомила Євгенія і так само запально попередила: – Тому краще не нервуй мене і тримайся від мене подалі!