Глава 32.3

– Ха! Еге ж, зараз! – саркастично пообіцяла вона. Після чого в тон йому терплячим, менторським тоном просвітила: – Ти, звичайно ж, не повіриш, але для визначення рівня навантаження існує досить простий комплекс фізичних вправ. Яким ми наразі й займемося, точніше, я займуся, – повідомила вона своє рішення й порекомендувала: – а ти дивись та вчись!

Обличчя особистого тренера за цих слів висловило відверте здивування й насмішку.

– Саме комплекс фізичних вправ я й мав на увазі, – невинним голоском повідомив він її. І одразу ж єхидно-солоденьким поцікавився: – А ти що мала на увазі?

«От же ж сволота! Саме комплекс фізичних вправ він і мав на увазі! Знаю я, що саме ти мав на увазі!» – подумки прокоментувала Євгенія.

«Вголос», однак, вона відповіла тим, що незалежно-багатозначно мовчки, приступила до згаданого вище комплексу фізичних вправ.

Вона знала, що їй навряд чи вдасться вразити дракона своєю фізичною силою, гнучкістю та витривалістю. Однак, принаймні, сподівалася вона, він зрозуміє, що вона не зовсім профан і перестане тримати її за ідіотку. Крім того, їй і самій також потрібно було розуміти, в якій вона фізичній формі.

Почала Євгенія з пози гори. Вдихнувши, підняла руки угору, долоні її при цьому дивилися одна на одну, плечі вона опустила й розслабила. Вона завмерла у цій позі на кілька глибоких вдихів, відчуваючи, як розтягується кожен хребець.

Потім вона плавно перейшла до Уттанасану: м’яко нахилилася вперед, руки ковзнули, намагаючись торкнутися мата. Ключове слово: намагаючись. З досадою відзначивши, як натягнулися м’язи ніг, Євгенія перейшла в Ардха Уттанасану й знову невдоволено скривилася: усе, що вона змогла з себе видавити – це був кут 120 градусів, та й то при вигнутій майже питальним знаком спині. Інакше кажучи, з усієї пози їй вдалося лише правильно вперти руки в гомілки.

Зазнавши нищівної невдачі з найпростішими йогічними позами, Євгенія взялася за присідання. Спостерігаючи за тим, щоб спина залишалася прямою, вона постаралася сісти якомога нижче. Однак м’язам її ніг було начхати на усі її старання і тому замість присідань у неї вийшли лише тільки напівприсідання. Здійснюючи перше з яких, вона була сповнена рішучості повторити свій «подвиг» хоча б разів двадцять п’ять, але вже на шостому зрозуміла, що доведеться обмежитися десятьма.

Спочатку після присідань Євгенія планувала перейти до віджимань від полу, але зрозумівши в наскільки поганій вона фізичній формі, вирішила не ганьбитися і обмежитися вправою «планка».

Тридцять секунд, які вона провела на передпліччях й пальцях ніг, здалися їй вічністю, вже в першій половині якої дихання її почастішало, а на лобі виступили краплі поту.

Подумки проклинаючи хоча і молоде, але абсолютно дерев’яне тіло, що їй дісталося, Євгенія дозволила собі нарешті лягти на живіт й вигнулась «коброю». Точніше спробувала вигнутися «коброю», бо єдине, що їй у цій позі вдалося – було правильне дихання.

«Принаймні, хоча б це я усе ще вмію робити», – подумки сиронізувала вона над собою.

Затримавшись на півхвилини в позі кобри (на більше її просто не вистачило), вона перейшла в позу сарани. Хоча… бачила б цю її позу саранча – напевно образилася б.

Про те, щоб сісти на шпагат, Євгенія навіть і не мріяла вже. Й тому повільно підтягнувши одну ногу до себе, максимально витягла другу якнайдалі назад, й спробувала сісти хоча б на ідеальний напівшпагат. Одначе і це теж виявилося нездійсненною мрією.