Глава 32.2

«От вже ж дивний жучара! – подумки хмикнула вона. – Учора робив усе, щоб вижити нас із Академії, а сьогодні йому раптом прикро, що нас у нього забрали. Хоча… ні, не дивний, а звичайний жучара! – відразу ж поправила вона себе. – Бо ще б йому і не було прикро! В нього ж забрали можливість довести до кінця задуману ним справу, вижити нас з академії!

Проте вона помилялася. Ніхто нікого ні в кого не забирав.

– Це ви, пане полковнику, розкотили губу! Повністю звільнений! – хмикнув Натаніель. – Еге-ж… Як би ж то! Куратор сказав, що за рахунок навчального часу і в нас, і в них, – кивнув він на кадеток, – буде лише одне заняття. А усі наступні – вже у наш і їх вільний час. Тому у вас тільки сьогодні. Але, перш ніж ви покинете нас, відрекомендуйте нас, будь ласка, своїм ученицям.

– Ах-так, звичайно ж, звичайно ж! – часто закивав головою, подібно бовдуру, відставний полковник. І знову, начебто в його поведінці зовсім нічого не змінилося, а Євгенія знала, що він миттєво повеселішав.

«От вже ж упир! Усе б йому нашу кровушку пити! Сволота!»

– Кадетки! У шеренгу встати! – тим часом скомандував упир. – Смиррр-но! – віддав він новий наказ, як тільки кадетки виконали попередній. – Я називаю ваше ім’я, ви робите крок уперед! – віддав він черговий наказ. І почав зачитувати одне за одним імена. Нарешті черга дійшла і до Євгенії. І вона, як і усі інші до неї, зробила крок уперед.

– Кадетко Тенебрис, це ваш наставник, – кивнув він на Натаніеля. – І ви надходите у повне його розпорядження! Приступайте до виконання наказу! Ваш мат он там, – кивнув він у дальній кут.

Після чого знову розвернувся до вже поріділої шеренги і назвав наступне ім’я.

Зітхнувши, Євгенія повернулася у бік наставника й натрапила на холодний, задумливий погляд.

«Що вразливе місце вже знайшов, тепер плануєш мою смерть?», – подумки запитала вона у недочоловіка-недопана й, гордо піднявши підборіддя, відважно пішла у його напрямі, оскільки він стояв неподалік від виділеного їм мата.

– Я так розумію, це твій перший раз? – насмішкувато поцікавився Натаніель.

– Ти про що? – вирішивши не гадати, що саме він має на увазі, уточнила дівчина.

– Про заняття у спортивному залі, і зокрема, на маті, – пояснили їй.

– Уяви собі ні! Далеко не перший! – перш ніж встигла подумати, що для тієї, в чиєму вона тілі, це цілком можливо, як раз і перший раз, запально відповіла Євгенія. Але слово не горобець: вилетіло, не зловиш. Й тому тепер доведеться відповідати за свої слова.

– Це ж треба! Далеко не перший, – глузливо прокоментував наставник і повідомив: – Що ж зараз перевіримо!

І пролунало це як загроза.

Тим часом вони підійшли до мата.

– Перш ніж ми приступимо до заняття, мені потрібно буде тебе промацати, щоб зрозуміти, наскільки розвинене твоє тіло, – повідомив її меланхолійним тоном недочоловік-недопан, в очах якого при цьому, однак, танцювали джигу чортики.

Євгенія хотіла б у відповідь на цю непристойну заяву обдати молодика презирством й холодністю, проте як вона не намагалася стриматися, у неї усе одно округлилися очі й розкрився від здивування рот.

– Що-о?

– Мені потрібно зрозуміти, чи є в тебе м’язи. І якщо є, наскільки вони розвинені, – пояснили їй. Потім терпляче додали повчальним тоном: – Це мені потрібно для того, щоб я міг правильно підібрати для тебе рівень навантаження.

Євгенія закотила очі й пирхнула.

«Він мене що зовсім за ідіотку тримає?!»