Глава 33.1

Глава 33

На друге заняття з фізичної підготовки Євгенія йшла навіть ще з більшим небажанням, ніж на перше. При цьому вона не так побоювалася того, що старий вояка, що викупався з її милості у «купальнях ганьби», почне їй мститися, скільки того, що здійсниться чергове її передчуття. Їй здавалося... Ні, не просто здавалося, вона знала. Знала, що саме на занятті з фізичної підготовки їх і чекатимуть наставники.

У тренувальний зал вона увійшла за частку секунди, перш ніж з інших дверей, що були розташовані у протилежній частині зали з’явився відставний полковник. Артур Блеквінг, звичайно ж, одразу ж її помітив і його брови у ту ж мить грізно зійшлися на переніссі. Слідом за чим, якийсь час посвердливши її злим поглядом і, так і не сказавши ні слова, він перевів погляд на двері, в які він увійшов кількома секундами раніше і які знову відчинилася.

– Бажаємо здоров’я, пане полковнику! – привітали його дружним хором кадети. – Перепрошуємо за запізнення, але нас затримали на грифонології. Дозволите увійти?!

Євгенія та усі її одногрупниці зацікавлено обернулися. Вона уважно вдивилася у натовп й, не побачивши в ній Натаніеля, з полегшенням видихнула: здається пронесло. Вона розуміла, що це не обов’язково добрий знак, але була рада будь-якій відстрочці. А там вже що буде, те буде.

Відставний полковник тим часом зовсім не по-військовому, чим дуже здивував кадеток, розсіяно кивнув прибулим, мовляв, заходьте, раз прийшли.

Аж раптом волоски на потилиці Євгенії стали дибки, а по хребту пробіг холодок.

Так вона і знала! Рано зраділа! Подумки зітхнула вона й обернулася.

Натаніель Брієн фон дер Аргент, що входив у зал через двері, в які прийшла вона, недобро дивився на неї звуженими очами. Його погляд, що ковзнув по ній від верхівки до п’ят, був настільки пронизливо оцінюючим, що міг би збентежити будь-кого. Хлопець, якого вона вже бачила з ним вранці, щось йому казав, але її недочоловік-недопан відверто його ігнорував. Схиливши голову набік, він уважно вивчав її своїми дивовижними золотими очима. Його погляд при цьому був не просто оцінюючим: здавалося, що він вишукує найбільш вразливе її місце.

Серце Євгенії підстрибнуло і застрягло у горлі. Далі гірше: їй стало важко дихати, кожен удар серця здавався гучною луною у тиші зали.

Як і раніше, ігноруючи свого співрозмовника, недочоловік-недопан зробив по-котячому м’який та лінивий крок у її бік. І зупинився.

– А Брієн! Вас також включили до цієї групи?! – звернувся до нього Артур Блеквінг і він був змушений переключити свою увагу на викладача з фізичної підготовки.

Натаніель повернув голову і трохи підняв праву брову.

– Чесно кажучи, я думав, що вас чаша ця обмине, – продовжував тим часом відставний полковник.

– Я, чесно кажучи, теж так думав, – криво посміхнувшись, відповів Натаніель. – Але, як бачите, не обминула.

– Що ж, – розвів руками викладач, як і хвилиною раніше знову відреагувавши зовсім не по-військовому, – баба з візка, мені ж легше! Інакше кажучи, приймайте командування, лейтенанте! А я... Якщо я, звичайно, вам не потрібен, піду та займуся розробкою плану занять для другого курсу. Я так розумію, я повністю звільнений від фізичної підготовки кадеток? – він спитав це байдужим, легковажним голосом, але Євгенія готова була заприсягнутися, що в глибині душі відставному полковнику було прикро.