Глава 31.2

«Натаніель, мій син, – спокійно повторив дракон. – І ти що до нього неправа. Він ніколи не став би знущатись над кимось слабкішим, тим більше жінкою».

«Фізично, можливо, і не став би, а от морально… Виносити мозок у нього виходить просто чудово! – заперечила Євгенія.

«А що ти хотіла після того, як кинула хлопця біля вівтаря? Щоб він тобі спасибі сказав?

«Зважаючи на те, що він навіть не намагався приховати того, що зовсім не хоче на мені одружитися, так!» – впевнено сказала Євгенія.

Припустивши, що дракон, мабуть, загинув багато років тому, Євгенія просто підтвердила: «Ні, не хотів», – і в думках її при цьому промайнув спогад виразу обличчя Натаніеля.

«Хммм… Й справді не хотів, – погодився з нею дракон. – Ель явно сердився, але усе-ж-таки готовий був на тобі одружитися… І вінчав вас Міртель… Інакше кажучи, одружитися його змусили… Але навіщо?..»

«Ви мене питаєте? – хмикнула Євгенія. – Усе що я знаю, це тільки те, що я надала вашому синові величезну послугу! А він невдячний образився!

«Ти виставила його посміховиськом перед двома, а то й трьома сотнями гостей! Гарна послуга! – пирхнув дракон. – Не хотіла заміж, могла б просто сказати! Я впевнений, Ель зрозумів би і не став наполягати!»

«Так я просто і сказала!» – нагадала Євгенія та показала своєму «квартиранту» спогади про те, як вона відповіла жрецю: «Ні!»

«Я не про це «ні», а про те, яке ти могла сказати йому до того, як ви опинилися перед кількома сотнями свідків біля вівтаря» – прогарчав дракон.

Замість відповіді Євгенія показала своєму «квартиранту» свої спогади спочатку про те, як вона прокинулася і товстун влив їй у горло якусь гидоту. А потім про те, що знову вона прийшла до тями вже стоячи поряд з його сином біля вівтаря.

«Не розумію… – прошепотів у її голові «квартирант». – Точніше, я розумію, чому вітчим так хотів видати заміж свою падчерку за мого сина, що навіть ненароком прибив її. А ось чого я не розумію, то це, навіщо королю був потрібен цей шлюб?.. Навіть якщо Кінварх повірив наклепові і хотів вислати Еля геть з його очей... А він, як я підозрюю, повірив. Натаніель усе одно залишався його племінником. Племінником, якого можна було прибрати геть з очей, одруживши при цьому з набагато більшою вигодою для Корони. А він змусив його одружитися з падчеркою якогось купця, яка до того ж ще й якась напівкровка!»

«Не те, що б мене образили ваші слова… – зауважила Євгенія. – Оскільки ви кажете не про мене. Точніше, не зовсім про мене. Я вже й сама заплуталася. Просто нагадую, я чую усе що ви кажете»

«Я знаю, як вирішити твою дилему! – раптом оголосив дракон. – Ти маєш розповісти моєму синові усе те, що розповіла мені! Про те, що тебе одурманили, я маю на увазі. І про мене теж розкажи»

Євгенія важко зітхнула. Вона й сама розуміла, що усе це потрібно було розповісти Натаніелю ще у першу ж зустріч. Вона повинна була сказати йому, що в неї просто не було іншого вибору, а не те, що вона сказала. Але…

«Я намагалася… Точніше, хотіла… Але ваш син… Він такий… пихатий й зневажливо-поблажливий, що я не впевнена, що мені вдасться стриматися і нормально з ним поговорити. Просто я його як тільки бачу, в мене…»

«Пульс частішає? Серце йокає? – насмішкувато поцікавився дракон. – Можеш не розповідати. Я це й сам помітив.

«Усі добрі наміри з думок вилітають! Я хотіла сказати!» – обурено пирхнула Євгенія.

«Це я теж зрозумів, – глузливо зауважив дракон. – Які ж тут добрі наміри, якщо він прямісінько на твоїх очах брюнеток лапає!

«Нічого ти не зрозумів! – огризнулася дівчина. – Плювати я хотіла на брюнетку. Хочеться йому, хай лапає! Мене це не турбує! Мене турбує те, що я не знаю, як з ним нормально розмовляти!

«Просто запропонуй йому заглянути тобі у вічі, – запропонував дракон. – Запевняю тебе, після цього проблем для того, щоб «нормально розмовляти» у вас не виникне».