Глава 31.1

Глава 31

Наступною парою було «Введення в бойову артефакторику». Ветеран магічних битв, майстер артефактної магії та полковник у відставці Едріан Кордан, як і усі інші професори бойової академії, зустрів кадеток у повній військовій формі.

Аудиторія кафедри бойової артефакторики відрізнялася від тих, в яких вони вже побували. Її стіни були розписані стародавніми рунами, шафи заставлені артефактами, а в центрі височіла круглою форма платформи, яка, як пізніше з’ясувалося, використовувалася для демонстрації практичної дії артефактів.

Вступна лекція була присвячена важливості артефактів у сучасних магічних конфліктах та їх практичним можливостям.

– Зараз ми занотуємо найпотужніші з артефактів, що застосовуються в сучасних бойових умовах, – злегка підвищивши голос, оголосив Едріан Кордан. – «Зіркопад», – промовив він, клацнувши пальцями, що на початку явило аудиторії спалах світла, а потім і голограму. – Цей артефакт бойової магії здатний викликати з неба на голови ворогів блискавки. Використовується лише у крайніх випадках, оскільки його сила величезна і непередбачувана. «Подвійний дзеркальний Щит», – назвав він наступний артефакт, супроводивши свої слова, як і в першому випадку, спалахом світла та візуалізацією того, як виглядає артефакт. – Цей артефакт створює навколо свого власника потужне захисне поле, здатне не просто відбивати та повертати назад до нападника будь-які магічні атаки, а й збільшувати вдвічі потужність відбитого заклинання, що робить «Подвійний дзеркальний Щит» не тільки захисною, а й нападаючою зброєю на полі бою. – Тепер познайомимося з «Мечем Безодні», – промовив професор і перед аудиторією постало зображення меча з дивним схожим на провал у темряву лезом. – Цей артефакт дозволяє своєму власнику телепортуватись на короткі відстані та практично миттєво опинятися за спиною супротивника. Крім цього «Меч Безодні» має здатність поглинати магічну енергію ворога. І, нарешті, «Кігті Громовержця», – клацнувши вкотре пальцями і створивши ілюзорну копію артефакту, продовжував професор Кордан. – Які є, ні що інше, як ви можете бачити, – кивнувши на голограму, промов він, – набір кинджалів, кожен з яких здатний закликати на допомогу своєму власнику стихії природи: блискавки, пориви вітру, вогняні вихори та потужні струмені води .

Едріан Кордан розповідав цікаво, та й сам матеріал теж зацікавив Євгенію, проте, як вона не намагалася, у неї не виходило зосередитися на лекції. Вона увесь час відволікалася на думки про Натаніеля. У її багатій уяві заняття з ним перетворювалися на сцени катування і знущання над нещасною жертвою, у ролі якої виступала вона.

«А ти не пересмикуєш?» – раптом пролунав у неї в голові глузливий голос.

«А тебе не вчили, що підслуховувати некрасиво? – огризнулася дівчина. – Повірити не можу! Я тепер і думати вже не можу у своє задоволення!

«Можна подумати мені подобається слухати твої думки! – пирхнув дракон. – Як на мене, то я б краще лекцію послухав, хоч і знаю про бойові артефакти більше за вашого професора. Але ж ти так голосно думаєш! Та ще й зітхаєш! Тому я його через тебе майже не чую! До того ж ти неправа! І явно пересмикуєш! Ти його зовсім не знаєш!

«Кого його?» – закотивши очі до стелі, запитала Євгенія.

«Натаніеля»

«А ти, можна подумати знаєш!» – одночасно іронічно та насмішкувато прокоментувала дівчина, впевнена у тому, що почує негативну відповідь, проте співрозмовник її здивував.

«Знаю. І добре. Так вже сталося, що він мій син», – спокійно промовив дракон.

– Що-що? – від подиву вголос промовила Євгенія. На щастя, голос її сів, і тому вона промовила це дуже й дуже тихо.