Глава 30.1

Глава 30

На щастя, бігти було не дуже далеко, тому дівчата усе ж таки встигли. В аудиторію, щоправда, вони вбігли не до, а водночас із третім дзвінком, але це вже так, дрібні та незначні подробиці.

Зайнявши місця у першому ряду, як самі старанні з учениць, Занія, Оларі, Арика та Євгенія взяли до рук ручки, розкрили зошити й приготувалися записувати. Проте нічого записувати не довелося.

– Перш ніж ми приступимо до лекції, – оголосила Біргітта, – у мене є для вас новини…

– Гарні? – поцікавилися у неї з аудиторії.

  Біргітта посміхнулася і з легкою іронією помітила.

– Сподіваюся.

– Значить, не дуже, – зітхнули в аудиторії.

– Кому як, – знову посміхнувшись, додала загадковості майбутнім новинам декан. – Як на мене, так ректор ухвалив правильне рішення. Прийняте ним рішення, й справді, зможе сприяти зміцненню дружніх відносин між вами і, принаймні, останнім курсом точно.

– Він вирішив організувати бал? – прозвучало в аудиторії припущення.

– Ні, – заперечливо похитала головою декан. – Він вирішив прикріпити до кожної з вас за наставника одного з кадетів з сьомого курсу! – промовивши це, вона вказала на стіл, на якому стояв наповнений сріблястою рідиною куб, усередині якого плавали тьмяно мерехтливі сфери. – Ось це… – почала вона, проте, зрозумівши по незадоволеним перешіптуванням, що доносилися до неї з усіх боків, що її не слухають, замовкла і докірливо подивилася на кадеток, натякаючи тим самим, що й їм варто було б замовкнути.

Але кадетки замовкнути не захотіли.

– І як ви собі це уявляєте, декан Рінгер? Адже ми для них, що бруд під ногами?! – обурено вигукнула Занія, сказавши вголос те, що думали усі інші. Точніше, майже усі. У згаданої вище брюнетки, наприклад, при цих словах радісно спалахнули очі.

– Вони просто не стануть нас навчати! – підтакнула подрузі Саріта.

– Ще як стануть! – заперечила декан Рінгер. – І, якби ви дали мені продовжити, ви вже б знали про це! – докірливим тоном додала вона і розповіла дівчатам про те, чим загрожує кадетам сьомого курсу невиконання чи неналежне виконання розпорядження ректора.

Однак її кадеток це не заспокоїло.

– Але декан Рінгер, ідея наставництва передбачає щире бажання допомогти! – зауважила Занія. – А з-під палиці жодного щирого бажання не буде!

– Ні не буде! – підтримали її також й інші межевички.

– Ми навіть спілкуватися з ними нормально не можемо, як вони нас навчатимуть? Чому нам не дозволяюсь, щоб нас продовжували наставляти наші дівчатка, – підтримали межевичок їхньої вихованки.

– По-перше, не дівчатка, а старшини, – поправила Біргітта. – По-друге, і старшини теж отримають наставників. Дівча… Кадетки, тобто, я розумію ваші побоювання, але давайте усе ж таки дамо ініціативі ректора шанс. Хоча б вже тому, що у вас немає вибору, – з усмішкою додала вона. – До того ж ви забули, що ваш декан має дар передбачення, – нагадала вона і багатозначно подивилася на кадеток.

– І ваш дар передбачення каже вам, що з ідеї ректора буде толк? – поцікавилася Саріта. І тут же скептично зауважила: – Але ж хіба дар передбачення так працює?

Біргітта посміхнулася усмішкою «А вас не проведеш!»

– Ти маєш рацію, я не знаю напевно чи буде толк з ідеї ректора чи ні, але й поганого передчуття у мене немає.

– Проте й хорошого, як я підозрюю, теж! – хмикнула Занія. Викликавши цим зауваженням посмішку на обличчі Біргітти та сміх в аудиторії.

– А от і не вгадала! Як раз є! – весело заперечила декан. – Щоправда, воно ґрунтується не на передчутті, а на науці. Ось це, – вказала вона на стіл, – Потентіум Кубус. Хтось знає, що це таке?