Глава 29.1

Глава 29

Євгенія несподівано різко відскочила від кута, наступивши при цьому на ноги подрузі, що йшла трохи позаду неї.

– Ти чого? – не зрозуміла Аріка. – І що в тебе з обличчям?

– Тссс! – приклала палець до губ Євгенія. – Там цей? – прошепотіла вона. – Коротше, сама знаєш хто!

– А от і ні, не знаю, – заперечила подруга і виглянула із-за кута. – Ах, от там хто! Той, кого ти кинула біля вівтаря і про якого ти нам нічого не хочеш розповідати! –посміхнулась вона.

– Ні НЕ ХОЧУ, а нічого не пам’ятаю! У мене з пам’яттю проблеми, пам’ятаєш я казала вам про це? – парирувала Євгенія.

– Але ж весілля ти пам’ятаєш? А про весілля не захотіла нам розповісти! – уїла її подруга.

– Тому що я і весілля теж не пам’ятаю! – заперечила Євгенія. – Точніше не дуже пам’ятаю! – поправила вона себе і тут же ж виправдалася: – Я у шоці була! Тому я пам’ятаю тільки те, що прийшла до тями біля вівтаря, і втекла. І ще пам’ятаю, як бігла. І усе, – майже не збрехала вона.

Ось і подруга їй МАЙЖЕ повірила.

– Гаразд, вдам, що я вірю тобі, – махнула вона рукою і поцікавилася: – А ти впевнена, що аж настільки не хочеш з ним знову зустрічатися, що навіть готова запізнитись на лекцію до Біргітти?

– Я просто подумала, що нам усе одно потрібно дочекатися Занії та Оларі, так чому б не почекати їх тут? – обдарувавши подругу прохально-жалібним поглядом запропонувала Євгенія. – Крім того, ти ж його знаєш, вірніше бачила. Він не дасть мені спокійно пройти. А так, хто знає, можливо він дочекається того, на кого він зараз чекає і звалить. Або ми дочекаємось.

– Доброго ранку, – раптово долинув до них низький та гортанний жіночий голосок, в якому при цьому було стільки чуттєвості, що чуттєвість в ньому навіть не хлюпалася, а ніжилася.

Подруги відразу ж, по-перше, нагострили вуха, по-друге, дуже обережно знову визирнули із-за стіни.

І… побачили кадетку з їхнього факультету. Гарненьку брюнетку з перекинутою через плече довгою косою, перед якою у цю мить якраз галантно склонилися недочоловіко-недопан Євгенії та його супутник.

– Доброго ранку.

– Ель, сподіваюся ти добре спав? – муркотливим голоском видихнула красуня, простягаючи недочоловіку-недопану руку для поцілунку. Губи її при цьому призовно усміхалися, вії тремтіли.

– Як немовля, – голосом, що не поступався співрозмовниці ні в чуттєвості, ні в глибині, відповів Натаніель, схиляючись перед нею і припадаючи до її руки губами.

– Невже зовсім без сновидінь? – Кокетливо посміхнувшись, поцікавилася брюнетка і, не віднімаючи руки, млосно зітхнула.

Молодий чоловік, не відриваючи губ від руки дівчини, випростався, зробив крок до неї і щось прошепотів їй на вушко.

Це щось явно викликало в брюнетці хвилю задоволення, оскільки вона зашарілася і, жантільно зігнувшись кішечкою, засміялася дзвіночком.

Подивившись на подругу, Євгенія закотила очі.

У цей момент продзвонив перший із трьох застережних дзвінків.

– Ти не запізнишся, люба? – поцікавився у брюнетки Натаніель, нарешті випускаючи руку дівчини зі своєї. – Я не хотів би, щоб тебе через мене покарали.