Глава 28

Глава 28

Прокинувшись від власного крику, Євгенія не відразу зрозуміла, що насправді у неї нічого не болить. І що вона задихається не в липких мерзенних обіймах невидимої тварі, а лежить завернута у свою ж власну ковдри, у яку вона сама себе якимось чином закутала немовби у кокон.

Її крик розбудив не тільки її саму, а також і сусідок по кімнаті. Стурбовані дівчата повскакували зі своїх ліжок і кинулися до неї.

– Жені-і, це лише тільки сон. Усе добре, Жені-і. Ти у безпеці. У повній безпеці, – ласкаво переконувала їй Занія, що присіла на край ліжка і взяла її за плечі.

Однак Євгенія її не чула і тому ніяк не реагувала. Виплутавшись із полону ковдри, вона сіла на ліжку, важко дихаючи і дивлячись в одну точку. Жах, пережитий нею уві сні, ще не відпустив її. Він навис над нею немов сутінкова тінь, змушуючи шалено бити її серце. На третьому чи четвертому видиху, з її грудей вирвався чи то стогін, чи то крик, який, нарешті, змусив відступити кошмар.

– Жені-і, – тим часом знову покликала її Занія. – Ти чуєш мене, Жені?

Голос подруги змусив її здригнутися.

– Що?.. – обернувшись на голос, розгублено видихнула вона.

– Я говорю, що це був лише сон і ти у повній безпеці, – з усмішкою повторила Занія.

– Сон… Я кричала… – вголос згадала Євгенія і, перевівши погляд на подруг, винувато констатувала: – Я вас розбудила. О боже... Вибачте.

– Загалом-то не проблема! – одразу запевнила її Оларі, а Занія та Аріка, підтверджуючи ці її слова, активно закивали.

– Може тобі зробити твого чаю? – запропонувала Оларі.

– Звісно ж, зроби! – відповіла Занія, перш ніж Євгенія навіть встигла рота відкрити. – Це ж знову через неї? Через твою сутінкову суть? Їй, тобто йому знову заманулося політати?

– Йому? – уточнила Аріка.

– Потім, – відмахнулась Занія.

– Ні, – заперечливо похитала головою Євгенія. – Тобто не зовсім. Точніше, я не впевнена, що кошмар, який мені приснився, був пов’язаний саме з моєю сутінковою суттю. Мені здається, що це був просто жах.

– А що каже твоя мара? – поцікавилася Занія.

«Можна подумати ви дали мені можливість хоча б слово вставити?» – почула Євгенія у голові буркотливий голос дракона.

– Він просить вас помовчати кілька хвилин і дати йому висловитися, – «переклала» вона подругам.

Провівши пальцями біля губ, немовбито вони закривають рота на замок, Занія та Аріка замовкли.

«Це був не просто жах, – пролунав в голові Євгенії голос дракона. – Ти провалилася у мої спогади про дні, які я провів у сутінковому вимірі. Я не збирався тобі цього показувати. Ти мала побачити лише, що було далі. Однак те, що ти це побачила, усе ж таки моя вина. Оскільки я переоцінив себе, – зітхнув він. – Я був певен, що той Страж, який намагався мене пожерти, не встиг нічого від мене відкусити».

«Пожерти? Відкусити?» – подумки здивовано перепитала Євгенія

«Для неприкаяної душі спогади – це не тільки сенс її існування, а й саме існування. Вони її життя та сила. Позбав неприкаяну душу її спогадів і усе – немає неприкаяної душі. Є лише слухняна волі Стража оболонка, яку можна без проблем відправити на переродження».

«Тобто вони щось на кшталт загону зачистки?», – одночасно уточнила й резюмувала Євгенія.

«Ні, не зовсім. Вони скоріше щось на зразок тюремників, або навіть прикордонників. Вони стежать, щоб неприкаяні душі не залишали сутінкового виміру. Особливо їх багато на кордоні зі світом живих, куди, як ти сама розумієш, саме й прагнуть потрапити неприкаяні душі»

«І за те, що душа спробувала повернутися у світ живих, її карають переродженням?.. – задумливо промовила Євгенія й помітила. – Хммм .... Дивне покарання…»

«Для кого як, – посміхнувся у її голові дракон. – Але ти маєш рацію, Стражі не карають, а усього лише роблять те, для чого їх створили: відправляють душу, що залишилася без тіла, на переродження».

Євгенія відкрила було рота, щоб уточнити, яким чином у такому разі неприкаяні душі потрапляють у сутінковий вимір і чому Стражі не відловлюють їх і там, але саме у цей момент у Занії закінчилося терпіння, і вона дуже чутливо затрясла її за плече.

– Ну же ж?! Що він сказав Жені-і? – судячи з нетерплячого тону, питала вона вже не вперше і навіть не вдруге.

– Що я випадково провалилася у його спогади про те, що він пережив у сутінковому світі.

– І як там? – відразу ж практично в унісон поцікавилися Аріка і Занія.

– А на мене почекати? – пролунав у кімнаті скривджений голос Оларі. – Ну от і що ви за подруги після цього?

– Але ж ти усе й так чуєш! – здивовано помітила Аріка.

– Можна подумати, що ти про це знала! – докірливо парирувала Оларі, яка у цей момент з’явилася у дверях кімнати з двома чашками чаю у руках. – Хотіла і вам принести по чашці, але тепер обійдетеся! – сповненим праведної відплати та єхидства тоном додала вона.

Проте на її жаль, подруг набагато більше цікавило, що наснилося Євгенії, ніж чай, тому замість того, щоб відчути увесь ступінь своєї перед нею провини, вони лише кивнули, мовляв, гаразд, і нетерпляче запитали:

– Ну ж бо, давай вже розповідай!

І Євгенія розповіла… Щоправда, лише другу половину свого сну.

Сама розповідь багато часу не зайняла, а от обговорення сновидіння затяглося майже до самого світанку. Тому у тому, що вони проспали сигнал підйому, нічого дивного не було. Більш того, якби сусідки по казармі про них не згадали, вони з тим же ж самим успіхом проспали б і першу пару.

– Оце б ми дали, якби не з’явилися на пару, яку веде наш власний декан, – потираючи червоні від недосипання очі, висловила загальну думку Занія, зазирнувши у розклад.

– Ну хоч у чомусь пощастило, – позіхаючи прокоментувала Аріка.

– Думаєш Біргітта, не відправила б тебе на гауптвахту за прогул? Тримай кишеню ширше! – хмикнула Занія.

– Я не про це, – осушивши майже в один ковток чашку кави, сказала Аріка. – Я про те, що Біргітта не змусить нас бігати вгору та вниз по аудиторії, як учорашній мудачина!