Глава 25

Глава 25

Біргітта ще багато чого б хотіла розповісти своїй підопічній, але вже через дві години було призначено збори деканів у кабінеті у ректора, а в неї ще було кілька вкрай важливих і настільки ж термінових справ. До того ж Євгенії не завадило б дати час, щоб перетравити отриману інформацію, а її сутінковій суті обміркувати ситуацію.

Звичайно ж, вона ніколи не залишила б свою підопічну, якби не була точно впевнена, що мара не завдасть їй шкоди. Тому спочатку вона запросила Євгенію до своїх апартаментів, які, оскільки її кадеток поселили на викладацькому поверсі, знаходилися по сусідству, де напоїла її чаєм з напівлунницею, потім особисто проводила її на «Драконознавство», і лише потім вже вирушила по своїм вкрай важливим та терміновим. справам, у список яких входила помста і знову помста і ще раз помста.

Нічого оригінального, щоправда, вона не вигадала. Але вона й не збиралася змагатися в оригінальності, вона лише хотіла, щоб її колеги зрозуміли, що їм невигідно заохочувати своїх підопічних пакостити її підопічним. Через що праведна помста «око за око» підходила, якнайповніше. Оскільки саме така помста ясно й вичерпно давала зрозуміти, ким саме вона організована і чому!

Ну добре, щодо «ким саме», то тут були можливі варіанти. Двадцять чотири варіанти, якщо бути точними. А якщо ще точніше, то навіть двадцять п’ять. От тільки на цю двадцять п’яту, якраз, ніхто й не подумає, бо від цієї двадцять п’ятої чекатимуть на зовсім іншу помсту.

Однак саме ця двадцять п’ята, прикрившись пологом відводу очей, тихенько, щоб не було чути її кроків, пройшлася по викладацькому поверху, торкаючись пальцями кожних дверей і шепочучи простеньке, доступне будь-якому, у тому числі і магу-початківцю, заклинання, що змушувало іржавіти замки.

Надовго під дверима таке заклинання, звичайно ж, доблесних драконів не залишить, але замки міняти їм усе ж таки доведеться! Дрібниця, звичайно ж, але настрій це їм таки трошки зіпсує… Тим більше, що це буде не перша дрібна неприємність, що станеться з ними у цей день…

Ще одну дрібну капость, яка за часом реалізації повинна була стати першою прикрою неприємністю, з якою зіткнутися шановні дракони, вона підготувала за допомогою своєї сутінкової суті.

І знову це було найпростіше закляття, яке нізащо б не змусило жодного з драконів повернути не у той коридор, якби не одне, точніше, навіть три «але»: по-перше, усі вони вже стільки разів ходили до кабінету ректора, що робили це на автоматі, а по-друге, усі вони йшли до ректора у один й той же час, по одних й тих же коридорах і їм усім було про що поговорити одному з одним, і, нарешті, по-третє: ліва сторона головного корпусу була дзеркальною копією правою, а кабінет ректора знаходився у самому кінці коридору.

Однак, по-справжньому капосною її капость робило те, що усі, як один, дракони були колишніми солдафонами, і з цієї причини вони ніколи не приходили на нараду заздалегідь, а завжди чітко навіть не хвилина у хвилину, а секунда у секунду! Іншими словами, не спізнитися на нараду до ректора усім натовпом – вони просто не могли.

– Вибачте, панове відставні бойові офіцери, але сьогодні ви трохи таки запізнитесь! – хихикнув промовила вона, побачивши, як натовп супер-пунктуальних солдафонів, частково на автоматі, частково, ведений стадним інстинктом, повернув не у той бік.

Побачивши й сказавши це, вона, зробивши серйозне обличчя, скинула з себе полог відведення очей, й, подолавши сходовий проліт, повернула у правильний бік.

«Цікаво, чому вони віддадуть перевагу, коли зрозуміють, що нарада почалася без них, вирішать побігти на перегонки чи дозволять собі запізнитися ще більше?» – розмірковувала вона, прямуючи до кабінету ректора.

У який увійшла зі словами:

– Не спізнилася? О, я навіть перша! А я боялася, що запізнилася!

– Як бачите, боялися даремно, – розвів у різні боки руками ректор. – Як думаєте, мене бойкотують? Чи просто виявляють неповагу як помсту за непошану, яку, я на їхню думку, виявив до них, не приєднавшись до їхнього антифеміністського руху? – широко посміхнувшись, поцікавився він.

– Можливо, вони просто заблукали? – не стримавши смішка, припустила Біргітта.

– Хммм! – одразу ж запідозрив недобре ректор. – Зізнайтеся, мій порожній кабінет випадково не ваших рук справа?

– Моїх рук? – здивовано заплескала віями Біргітта, талановито зображуючи святу невинність. – Звичайно ж, ні! Та і як би я це влаштувала? І головне, коли? Адже ж ви самі знаєте, до чого вони мою кадетку довели? Я ледве докликалися до неї. А потім я її відпоювала чаєм та пояснювала, що до чого, та й інше…

Ректор кивнув, вдаючи, що повірив.

– Які ваші прогнози? Вона впорається зі своєю сутінковою суттю? – із щирим занепокоєнням у голосі поцікавився він.

Біргітта хотіла було відразу ж розповісти ректору про те, що сутінковою суттю Едженії є не дракониця, а дракон, але почувши тупіт численних чобіт, що наближалися, передумала.

– Думаю, так, впорається, – кивнула вона. Потім секунду подумала й уточнила: – Скоріше за усе, впорається.

– Це добре, – у свою чергу кивнув ректор й запобігливо зауважив: – Не стійте, займайте місце, яке більше подобається, поки є вибір.

Дракониця подякувала й сіла у першому ряду біля вікна. І тільки-но вона сіла, як відчинилися двері.

Судячи з розчервонілих обличь та важкого дихання, шановні та важливі декани факультетів таки влаштували спринтерський забіг. І були з цього приводу дуже злі на того, хто їм цю пробіжку забезпечив.

«Ехехех шкода, я не додумалася залишити парочку стежачих заклинань, які б зняли для мене цю епічну пробіжку» – подумки зітхнула Біргітта, щиро сподіваючись, що хтось із кадетів цю епохальну подію усе ж таки перенесе зі своєї пам’яті у кристали пам’яті, і поширить .

– Панове, можу я дізнатися, що вас затримало? – тільки-но змилені, захекані й скуйовджені декани переступили поріг грізно «привітав» їх ректор.