Глава 24

Глава 24

– Я у вас тут погосподарювала трошки, – сунув Євгенії у руки чашку з трав’яним чаєм, повідомила декан Рінгер, як тільки вона вийшла з душу.

– Смачно, – зауважила Євгенія, відпивши за раз майже півчашки.

– Не лише смачно, а й чудово заспокоює нерви, піднімає настрій й загалом поповнює сили. Там, – кивнула дракониця на чашку, – базилік, меліса та розмарин. Я заварюю на півлітра води по чайній ложці кожної трави. Правда, у свій чай я додаю ще зібрану на заході сонця напівлунницю, але у вас її немає. Я поділюся з тобою зі своїх запасів. Мою мару чай з напівлунниці дуже добре заспокоює, думаю, і твою теж допоможе тримати під контролем.

Усередині Євгенії за останніх слів щось незадоволено заворушилося.

– Здається моїй марі не дуже сподобалося те, що її збираються тримати під контролем, – поділилася вона відчуттям із наставницею.

– Ще б їй це сподобалося! – усміхнулася Біргітта. – Вона хотіла б сама тебе контролювати! Але у цьому випадку вам обом не жити. Ти чула мене? – трохи підвищила вона голос.

– Чую, звичайно ж, – запевнила Євгенія, у якої знову при словах наставниці щось ніби заворушилося у грудях.

– Я не в тебе спитала, Жені-і, – тим часом з усмішкою помітила співрозмовниця, – а у твоєї бунтівної мари. Як її звуть, до речі?

– Зовуть? – здивовано перепитала Євгенія. – У неї ще й ім’я є?

– Гммм... Так вона навіть не потрудилася з тобою познайомитися, – задумливо промовила дракониця. – Яка погана дівчинка! – усміхнулася вона і відразу ж обмовилася. – Це я знову не про тебе, Жені-і. – І на що ти розраховувала? – запитала вона і знову ж обмовилася: – І питання теж не до тебе, Жені-і, а до твоєї бунтівної суті. Ну, що вона там? Мовчить?

– Мовчить, – прислухавшись до себе, відповіла Євгенія.

– Будемо сподіватися, що їй соромно, – посміхнулася дракониця.

– А якщо ні? Якщо їй не соромно? Це погано? – занепокоєно уточнила Євгенія, оскільки підозрювала, що хорошого в цьому вже явно нічого немає.

– Поки що це говорить лише про те, що тобі дісталася мара з дуже поганим характером, який вона із задоволенням тобі демонструє, – ухильно відповіли їй, що, ясна річ, прозвучало не дуже заспокійливо.

– А у найгіршому варіанті, про що це може говорити? – не дала наставниці втекти від відповіді Євгенія.

– У гіршому варіанті, – зітхнувши, повторили за нею. – Вкрай рідко, але усе ж таки були випадки, коли мара категорично відмовлялася взаємодіяти з людською суттю. І оскільки сутінкова суть, це не магічний дар, а саме суть, то її не можна випалити, як дар, і, так же як і людську суть, її не можна назавжди приспати. Отже якщо мара візьме над тобою верх, то твоя людська суть впаде в несвідомий стан, як це вже сталося сьогодні, а мара... – наставниця замовкла і подивилася на підопічну.

– Пуститься у всі тяжкі і почне кошмарити усіх, хто попадеться їй під руку, – згадавши свої відчуття, припустила та.

– Десь якось так, – зітхнувши погодилися з нею. – Вона буде кошмарити усіх, хто трапиться їй під руку, точніше, під крило, поки її не зупинять. Ось тільки, на жаль, зупинити її можна лише одним способом… – з новим зітханням сказала наставниця і цього разу вже не подивилася на підопічну, а навпаки відвела очі убік.

– Умертвивши носія, – здогадалася Євгенія.

Відповіддю їй стало чергове зітхання. І запевнення.

– Але, як я й сказала, подібне трапляється вкрай рідко, тому навряд чи це твій випадок. Хоч би вже тому, що твоя сутінкова суть не просто почала усіх поспіль кошмарити, а знайшла саме твого кривдника, та й того не вбила, а лише відновила, так би мовити, справедливість. Причому в очах усієї академії! Так-так! І навіть чоловічої її половини також! Впевнена, що і вони, усі як один, мріяли хоча б раз побачити як Блеквінг купається у своїх «купальнях ганьби», як він їх називає. І тут якесь дівчисько, після першого ж заняття з ним справдило їхню заповітну мрію! Навіть і не знаю, як їхня гордість це переживе! – за цих слів декан не втрималася і пирснула зі сміху.

А ось Євгенії було не до сміху.

– Я… тобто вона могла його вбити?

– Якби захотіла, то могла б. Причому легко. Та ти й сама це розумієш. І повір мені, Блеквінг це теж розуміє. Через це, я думаю, він навряд чи стане тобі мститися. Побоїться суто з інстинкту самозбереження, – знову хихикнула декан. – Вибач. Але в мене досить стоїть перед очима те, як він, озираючись на усі боки, виповзав зі своєї купальні ганьби. Думаю, боявся, що ти причаїлася десь за найближчим пагорбом і чекаєш, коли він розслабиться, щоб знову змусити його пірнати, – крізь сміх промовила дракониця.

Уявивши цю сцену, Євгенія й сама не втрималася від посмішки.

– Я б також не відмовилася це побачити! – замріяно промовила вона.

«І я б теж!» – раптом зауважила її сутінкова суть, вперше заговоривши із нею.

– Ооо! – махнула рукою наставниця. – Не переймайся! З цим як раз проблем нема! Саріта, Занія та інші межевички зняли цей епічний момент у своїй пам’яті з усіх ракурсів! І підозрюю, що прямо зараз вони переносять свої колективні спогади у кристал пам’яті. А можливо, і одразу в кристали.

– Але потім усе змінилося, – чесно зізналася Євгенія. – Потім їй стало усе одно кого карати.

– Але вона так нікого і не покарала, – поклавши свою руку на руку підопічної заспокійливо промовила дракониця.

– Тому що її зупинили. Ви зупинили, – нагадала Євгенія.

– За допомогою теплої води, що знову-ж-таки говорить про ваш зв’язок, – у свою чергу нагадала наставниця. – Вона в тебе безперечно з характером. І, найімовірніше за усе, вважає себе головною. Але ти їй усе ж таки небайдужа. Інакше б вона не сприймала твої образи, як свої.

У грудях Євгенії за цих слів знову хтось невдоволено заворушився.

– І що мені робити? Як мені з нею потоваришувати? Чи як це називається? – запитала вона.

– Як і з будь-якою іншою марою. Розмовляй із нею. Розказуй їй про себе. Розпитуй про неї.