Глава 17

Глава 17

Дорога, що вела до головного корпусу бойової академії, була гостинно гладкою та рівною. І такою широкою, що на ній можна було проводити б паради. І саме тут вони, напевно, і проводяться, прокоментувала подумки своє спостереження Євгенія.

А ось будівля корпусу була настільки ж гостинною, як і наданий дівчатам прийом. І це ще, м’яко кажучи. Якщо ж говорити, як є, то монументальна споруда з масивних кам’яних блоків із зубчастими стінами, двостулковими окованими залізом дверима й вузенькими бійницями замість вікон, які недобре поблискували, відверто лякала.

Дівчата та їх усе ще вельми войовничо налаштована лідерка були майже вже біля самих дверей, коли обидві її стулки раптом взяли й… вітально відчинилася.

Ага, бояться, коли страшно! Розуміюче посміхнулися новоявлені бойові магички. І ні, думали вони при цьому зовсім не про двері, а про чоловіків, які поспішали їм назустріч.

– Декане Рінгер, що ж ви не попередили нас про своє прибуття, ми б вас зустріли! – докірливо похитавши головою, запевнили вони.

Новоявлена декан здивовано вигнула брову.

– Навіщо? Я ж не в гості, а на роботу. Або... – звузивши очі, іронічно додала Біргітта, –  якщо звичайно ж, ректоре Блумарін, ви не маєте на увазі те, що ваші кадети підкоряються вам тільки у вашій присутності?

Вибілений сивиною міністр освіти Августин Блумарін заступився за сина.

– Брігітто, я розумію, що ви засмучені, але чи не здається вам, що грубити своєму безпосередньому начальнику в перший же робочий день – не правильна тактика побудови довгих та плідних виробничих відносин?

– Так само як і саботаж, – навіть і не подумавши знітитися, парирувала дівчина. – Ректор Блумарін не міг не знати, що я та мої вихов… кадети мого факультету прибудемо сьогодні.

– Біргітта, я ж щойно попросив: бути більш м’якою з виразами! – знову докорив міністр.

– Батько, декан Рінгер права, – несподівано для усіх присутніх сказав ректор академії. – Я знав, що декан нового факультету та її кадети прибудуть сьогодні. І я довів цю інформацію до всіх, кого вона стосувалася. І мене проігнорували. І це мені дуже не подобається! – сказавши це, він постукав пальцями лівої руки по одягненому на зап’ястя лівої руки артефакту.

– Прийомна ректора Блумаріна! – одразу ж пролунало з артефакту.

– Зандре, протягом п’яти хвилин у мене на столі має бути повний список тих, хто був повідомлений про те, що декан Рінгер сьогодні приступає до роботи!

– Буде зроблено, пане ректору! Дозвольте приступити до виконання! – браво відрапортували у відповідь.

– Дозв… – почав було дозволяти Дірвус Блумарін, проте, помітивши піднятий палець Біргітти, перевів на неї погляд.

– Ви щось ще хотіли додати, декане?

– Так, – кивнула та. – Сер, я розумію, що караульні, за великим рахунком, лише виконували наказ… Але один із них робив це надто вже з великим задоволенням.

– І на скільки нарядів поза чергою він встиг отримати задоволення? – з усмішкою поцікавився ректор.

– Для першого разу, на три, – усміхнулася у відповідь дракониця.

– Як тільки встановимо, хто це був, забезпечимо, – пообіцяв він. – Чи може він був настільки сміливий, що ще й ім’я вам своє повідомив?

– Нажаль, ні, – посміхнулася Біргітта. – Ім’я він не повідомив, але його легко впізнати по ґудзиках, точніше, за їх повною відсутністю.

– Ох, Біргітто, Біргітто, – похитав головою міністр освіти, – ще навіть до роботи не приступила, а вже… Важко тобі буде з таким ось характером. Подумай хоча б про дівчат!

– Міністр, ви серйозно думаєте, що, якщо я стану спускати неповагу до себе, до моїх дівча... моїх рекрутів почнуть відноситись тут краще? – вигнувши брову, іронічно поцікавилася дракониця. І сама ж собі й відповіла: – Я так не думаю!

Оскільки відповісти йому на це було нічого, Августин Блумарін лише тяжко зітхнув. І разом із ним настільки ж тяжко зітхнув і його син.

– Підозрюю, що моя академія буде цілішою, якщо я особисто простежу за тим, щоб вас без затримок заселили. – Ходімо, – запропонував він, окинувши поглядом групу дівчат.

– Без затримок? – усміхнулася Біргітта. – Сумніваюся, що без вас нас взагалі заселили б. Або, якби й заселили, то не до казарм, а до камер гауптвахти! Або ж, і того гірше, у різні казарми! Точно! Саме так вони б і зробили! Таким чином, вони б і наказ виконали і нам дошкули б!

– Щось мені підказує, що ви б цього не допустили, декане, – парирував ректор і, звернувши праворуч від входу, попрямував до будівлі, що стояла по сусідству.

Біргітта і двадцять чотири новоявлені кадетки під вивчаючими поглядами чоловічого населення кампуса гордо пішли слідом. І от же ж диво! Ніхто не відпускав жартів і не цікавився, а чи не помилилися дівчата академією?

– Я розпорядився, що ви будете жити в одній казармі, – переговоривши з комендантом повідомив ректор.

– В одній? Усі? Як в одній? – шоковано защебетали новоявлені кадетки.

Дірвус Блумарін закотив очі. Велика дракониця, ну от кого, кого йому надіслали! На його честь, зробив він це непомітно. Ну гаразд, майже непомітно. Біргітта таки помітила.

– Ректор не мав на увазі, що всі ви житимете в одній кімнаті. У кожній казармі Королівської бойової академії передбачено шість спальних приміщень, у кожній з яких є ванна та туалет, одна кімната дозвілля, одна кімната для зберігання та чищення зброї, і також спортивний, він же тренажерний зал.

– Фух, – дружно видихнули дівчата, а ректор знову закотив очі. Ну й удружив йому Його Величність! Ну й удружив!

– Четвертий поверх, – сказав він, протягуючи дівчині, що стояла ближче усіх до нього, ключ. – Я спеціально обрав цей корпус, тому що тут на викладацькому поверсі є казарма. Таким чином, ви, декан Рінгер, житимете поряд зі своїми підопічними, а то чимало що... У драконів, тим більше, бойових, кров гаряча! А тут така спокуса прямо в них під носом! Чи ви думаєте, наша академія просто так й досі залишалася єдиною, де не навчалися дівчата? Це мої професори й кадети думають, що вони еліта, частина традиції і таке інше! Що ж до мене, то я просто боявся проблем! І зараз боюсь! Я, ясна річ, проведу і з кадетами, і з професорами ще одну розмову. І цілком можливо, всерйоз на вашу дівочу честь ніхто з них робити замах не стане, але лякати – лякатимуть! До ворожки не ходи, точно знайдеться з десяток ідіотів, які вирішать пожартувати! Тому й селю вас якнайдалі від можливих проблем. Але ви, будь ласка, й самі будьте, по-перше, дуже й дуже обережними, по-друге, розумнішими за цих жартівників! Тобто, не провокуйте! І коли я кажу не провокуйте, це означає, ніякого флірту, ніяких шури-мури, ніяких стрілянь очима, ніяких коротких спідниць, розстебнутих ґудзичок та інших ваших жіночих штучок! А там, хто знає, може в короля настрій таки зміниться і в нього ці дурощі пройдуть…