Глава 15

Глава 15

Арон Психопомп Тридцять Третій підійшов до дверей своїх апартаментів й, натиснувши кнопку, спочатку відсканував сітківку ока, потім, приклавши долоню до дверей, промимрив майже беззвучне слово. Ці три дії, виконані в строго регламентованій послідовності, не тільки нейтралізували замикаюче заклинання, а й знешкодили близько сотні смертоносних магічних оберегів, якими, немов новорічна ялинка іграшками, були обвішані вхідні двері його дому.

Щойно він переступив поріг, як під ноги йому відразу ж ультразвуковою торпедою полетів величезний чорний кіт.

– Що б тебе, Пант! – впавши в обійми дверей, що автоматично зачинилися за ним, звично вилаявся Арон, який вже давно втратив надію відучити свого вихованця вітати його подібним чином.

– Мря-уу? – здивовано запитав кіт, ображено глянувши на господаря.

Але й господар теж почував себе скривдженим.

– Ти мене знову ледве не збив з ніг, мряуу! – роздратовано пробурчав він.

– Мря-аааау?! – тоном, гадки не маю, про що ти говориш, промуркотів кіт й потерся об ноги господаря. Після чого знову муркнув, але вже не здивовано, а вимогливо: – Мря-ау?! – мовляв, і довго мені ще чекати, поки «Ваша Господарсьська Величність» дозволить почухати мене за вухами.

«Його Господарська Величність» важко зітхнув й... нахилився, щоб виконати котячу вимогу. Бо знав, що кіт від нього не відстане. Так і буде тертися об ноги й періодично подати його чолом під коліна.

– Мря-ааааааау! – цього разу вже блаженно простяг кіт й, задоволено замуркотівши, вирушив по своїх справи, великодушно дозволивши тим самим господареві нарешті увійти до вітальні.

Арон хотів було покликати Варю і навіть рота вже відкрив, але тут він побачив маленькі дитячі ступні в яскраво-рожевих шкарпетках й пухнастий собачий хвіст, що стирчали з-під столу, що стояв посеред кімнати, і так, дивлячись зверху вниз з відкритим ротом і завмер, благоговійно витріщаючись на перше й друге.

Він усе ще не звик, до того що в його будинку живе дитина. І в той же час він вже не уявляв свого життя без цієї дитини.

Щоб відновити подих, що збився, Арон зробив глибокий вдих та видих. Він опустився навколішки і вповз під стіл до дитини та собаки.

– О Арон прийшов! – радісно привітала його малеча і відразу зніяковіла: – А ми тут з Марті…

– Нишком робите те, що вам категорично заборонили і ви пообіцяли, що не станете цього робити, – підказав Арон.

– Гррр-гррр, – прогарчав Марті, заступаючись за господиню.

– Що «гррр-гррр»? Хочеш сказати не обіцяли?

– Рррррррр! – звузивши очі, загрозливо загарчав пес.

– На місяць солодкого позбавлю! – Не залишившись у боргу, пригрозив «страшною карою» Арон.

– Рррррррррррр?! – тепер вже обурено загарчав пес.

Закотивши очі до кришки столу, Варя важко зітхнула.

– Арон, Марті, припиніть! Марті не дражни Арона! Арон, ти не правий! От Марті і образився. Ми нічого не порушили, ми просто дивимся. Ось, сам подивися, якщо не віриш, – простягаючи психопомпу планшет, сказала вона.

Той не став відмовлятися.

Не на того напали!

Ні, він, звичайно ж, довіряє і Варі, і взагалі людям, але тільки тому, що завжди усе вчасно перевіряє.

Згорнувши відеофайл, Арон, анітрохи не вагаючись, перевірив налаштування Категоризатора Міжреальностної Пам’яті.

– Гммм...

– Ну що переконався? – по-дитячому дзвінким голоском торжествуюче проголосила маля на саме його вухо. – Переконався! Переконався! Переконався! Переконався, що я мала рацію!

– Переконався, – затиснувши вуха долонями, вимушено зізнався Арон. І жалібно попросив: – Варя, будь ласка, тихіше, оглухну ж.

– Спочатку скажи, що я права! – ще голосніше і ще більш дзвінко зажадала мала.

– У чому? – незважаючи на тортури, не підтвердив необхідне Арон.

Забравши планшет із рук психопомпу, Варя знову розгорнула на весь екран відеофайл.

– А ось у чому! – переможно повідомила вона, сунувши планшет під ніс опоненту. – На даний момент, події для обох дівчат розвиваються за найоптимальнішим зі сценаріїв!

– Це ти про кому 4-го ступеня[1]? – скептично уточнив психопомп.

– Арон, вона пролетіла п’ять поверхів і впала не тільки на ремонтників, а й ударилася головою об металеві кістяки машинного відділення ліфта. Вона дивом не померла, – голосом дорослої, навченої життям жінки докірливо помітила Варя.

– Для тієї іншої, так, це було б диво! А ця могла б ще й жити та жити, – пробурчав психопомп.

– І щоб це було за життя? Ще рік у дурмані, а потім монастир? – тим самим дорослим голосом прокоментувала Варіатор Майбутнього. – Крім того, я вже казала тобі, що вона видужає. Причому одужає вона виключно і тільки завдяки тому, що вона мислить і міркує не як колишня господиня цього тіла, – кивнувши на це власне тіло, переконано промовила могутня сутність.

– Хто б сумнівався, – захитавши очі, пробурчав собі під ніс психопомп.

– Я мала на увазі, Арон, що вона видужає БЕЗ МОЄЇ ДОПОМОГИ! – багатозначно промовила Варіатор Майбутнього. Слідом за чим, мазнувши по екрану планшета пальцем й змінивши тим самим файл, додала: – Точно так само, як і Євгенія, – кивнувши на дівчину, що з’явилася на екрані, в брудному й рваному весільному платті, – абсолютно БЕЗ МОЄЇ ДОПОМОГИ вже завтра стане ученицею Драконячої Академії. Це станеться просто тому, що вона зробила те, чого ніколи б не зробила Едженія, а саме: втекла з весілля!

[1] Кома 4-го ступеня – це стан пограничної або глибокої коми після черепно-мозкової травми. Воно характеризується повною арефлексією та атонією м'язів, тиск різко знижується, через порушення функцій довгастого мозку виникають проблеми з диханням. При цій стадії найімовірніший прогноз – це смерть пацієнта.