Глава 5.1

Глава 5

Біргітта глибоко й судорожно вдихнула й видихнула, закусивши при цьому нижню губу, тим самим уперше за весь час розмови виявивши своє хвилювання. Й Адамант одразу ж зрозумів, що щойно намацав хворе місце у цього, як висловився його брат, досвідченого, високообдарованого та високотренованого бойового мага.

– Мої видіння приходять не так як до інших ясновидців… Я маю на увазі, що мені не потрібно зосереджуватись або налаштовуватися для того, щоб побачити видіння. Мені достатньо лише доторкнутися до… чогось чи когось й видіння саме приходить, хочу я цього чи ні.

– Іншими словами, ви не контролюєте свої видіння? Від слова зовсім? – хижо посміхнувшись, вкотре не уточнив, а скоріше констатував Адамант.

– Ні, не контролюю, – підтвердила Біргітта.

– Навіть більше того, ви не контролюєте також і себе під час видінь! – продовжив герцог Вестгейєрський свою думку, цього разу вже особливо ні до кого не звертаючись, а ніби розмірковуючи вголос. – Чудово! Просто чудово! Не контролюючий свої сили й психічний стан бойовий маг! Який при цьому, як ви охарактеризували свою рятівницю, Ваша Величносте, здається, ви назвали її досвідченим, високообдарованим й високо тренованим бойовим магом, якщо я не помиляюся? – водночас уїдливо й переможно запитав він.

– Ні, ти не помиляєшся, ти усього лише забуваєшся, мій друже, – спокійно парирував Його Величність, чим миттєво зігнав з обличчя бастарда самозадоволену усмішку. – Ти забуваєш, що твій король, незважаючи на те, що він твій молодший брат, далеко не дурень. Невже ти думаєш, що перш ніж підтримати ідею леді Біргітти про створення на базі чоловічої бойової академії експериментальну жіночу групу бойових драконесс та запропонувати їй місце декана жіночого бойового факультету, я не дізнався про неї усе, що тільки можна було дізнатися? Включаючи те, чому бойовий маг, яка до того ж ще й драконесса, з бездоганним послужним списком, що володіє безпрецедентною швидкістю та реакцією була переведена з бойового підрозділу до піфій?

Подумки погодившись із братом, що його дещо занесло, Адамант зобразив збентеження.

– Перепрошую, Ваша Величносте! Моя вроджена підозрілість й бажання захистити вас, взяли наді мною гору, – покаянним тоном прорік він. Не забувши при цьому покаянно зітхнути. Потім перевів погляд на ту, кого вважав винною в тому, що він отримав прочухан від короля, й вкрадливо поцікавився: – І чому, якщо не секрет, ви були переведені з бойового підрозділу до піфій? Піймали видіння в розпал бою й підвели товаришів?

– Ні, нічого такого, навіть й близько, – спокійно відповіла дівчина. Хоча в душі її палахкотів вогонь обурення.

Адже він чудово знає, що, підведи вона в бою товаришів, її не до піфій перевели б, а звільнили б з ганьбою, повісивши при цьому на неї усіх можливих собак.

Це чоловіка зрозуміли б і пробачили, а її – жінку, яка посміла поткнутися в бойові маги, не просто із задоволенням би ганебно звільнили, але скористалися б такою зручною нагодою, щоб закрити дорогу у королівську гвардію й всім іншим жінкам теж.

Біргітта нервово стиснула за спиною кулаки.

Спогади про те, через що їй довелося пройти, щоб стати першою жінкою – офіцером у королівській гвардії, досі викликали у ній образу та злість.

Вічно незадоволений лейтенант, який навіть не намагався приховати своє негативне ставлення до того, що йому нав’язали жінку. Бо на його думку, жінкам було місце вдома чи, на крайній край, у гувернантках, швачках, кухарках, економках й так далі тощо… а не в бойових магах, тим більше, в бойових магах королівської гвардії!

Бойові товариші, у яких її успіхи викликали злість й роздратування, а неуспіхи – бурхливу радість. Вульгарні жарти та натяки. Злі розіграші. Дідівщина.

Вона була у всьому найкращою у підрозділі. Й усе одно їй доводилося відстоювати свою честь й доводити, що вона на своєму місці майже щогодини.

На щастя, у гвардії не всі офіцери були шовіністами. І тому доля їй в кінці кінців посміхнулася. Вона стала ад’ютантом самого генерала Елєїфра. Біргітта була на десятому небі від щастя. Їй дуже подобалася її робота. І вона просто обожнювала свого начальника.

От тільки, на жаль, щастя тривало недовго. В одному з походів загін, який супроводжував генерала, потрапив у засідку. Противник значно перевершував їх кількістю. А тому, кидаючи праворуч й ліворуч заклинання та ставлячи щити, вона думала не про свій магічний резерв, а про те, як дорожче продати своє життя, якщо їй судилося померти.

І таки загнула таку ціну, що ворогам вона опинилася не по кишені. Та й сама вона теж, хоч і дивом, але вижила.

Навіть більш того, як невдовзі з’ясувалося, ще й вигоріла не вщент. Щоправда, якби вона була людиною, магія до неї б вже не повернулася, але Біргітта була драконессою. Й тому хоча й дуже повільно, але магічний резерв відновлювався.

Тим не менш зовсім таки непомітно практично повне магічне виснаження для неї не пройшло. Дар ясновидіння у Біргітти був завжди. Зовсім слабенький, проте легко контрольований.

Й оскільки ясновидіння – річ у господарстві корисна, отже в тому, що Біргітта усе життя працювала над його розвитком не було нічого дивного. Більш того, отримавши посаду ад’ютанта при генералі – у неї не залишилося більше ніяких бажань, окрім як посилити свій дар ясновидіння.