Глава 4.2

– І знову не сперечаюся, – розвів руками Глава колегії таємних справ. – Більш того, охоче вірю, що це справді так. Зрештою, не ви перша, не ви, сподіваюся, остання ясновидиця, яку я зустрів на своєму шляху, – удавана благодушно промовив він. – І саме тому я знаю, що жоден із ясновидців не здатний передбачити чітку послідовність подій! – жорстоко додав він. – Так, вони бачать те, що недоступне іншим. Але вони ніколи не знають, майбутнє це, сьогодення, або минуле! І тут раптом ви уся така унікальна! Якщо ви раптом не зрозуміли, мила леді, то ключове слово в моїй останній фразі, було не «унікальна», а «раптом»! Вже пробачте мені, можливо, звичайно, це професійне, але я не вірю в подібні ДОЛЕНОСНІ збіги! – переконано оголосив він й, перевівши погляд на короля, безапеляційно повідомив: – Ти робиш помилку Кінварх! Я не вірю, що вона взнала про замах на тебе із видіння. Вона просто відкілясь знала, що на тебе готуються замах! Отже вона має до нього якесь відношення. Не знаю поки що, яке! Але я точно знаю, що має! І рано чи пізно, але обов’язково це доведу!

– Саме тому, що ти, мій любий брате, такий в нас підозрілий, – з явним передчуттям у голосі промовив король, – я й попросив залишитися нашого дорогого міністра освіти.

Відчувши себе ніяково під явно тріумфуючим поглядом монарха і так само явно підозрілим поглядом Глави таємного наказу, дорогий міністр освіти відкашлявся.

– Августине, будьте ласкаві, розкажіть моєму братові те, що ви розповіли мені напередодні.

Дуже старий й мудрий дракон знову відкашлявся. Він не був з боязкого десятка. І міністром освіти він був не за посадою, а за покликанням. І рід його був одним із найбільш родовитих й найбагатших. І тим не менш, він завжди почував себе незручно під поглядом Глави таємного наказу, що дивився на нього, як на ворога. Однак задля процвітання науки й освіти цей старий дракон готовий був виступити проти сотні ось таких злісних й мстивих Глав таємного наказу.

– Це не перший випадок, коли Біргітта змогла запобігти трагедії, – вдосталь накашлявшись, нарешті повідомив він.

– І не другий, – знаючи свого брата, поспішив вставити Кінварх.

– І чому ж я не знав про ці випадки? – цього разу вже без жодного скепсису, а скоріше навіть із претензією у голосі поцікавився Глава таємного наказу.

– Тому що, як ти сам помітив, дар Біргітти – унікальний, – в черговий раз поспішив вставити вельми задоволений собою Великий король. – Отже, перш ніж про нього оголошувати, необхідно було зібрати достатню доказову базу.

– З чого я роблю висновок, що прогнози нашої унікальної провісниці були не завжди точними? – підкреслено-іронічно виділивши визначення «унікальної», скоріше констатував, ніж уточнив Адамант. Тон його був таким, яким зазвичай резюмують: «Саме так я чомусь і думав».

– Так, буває, що я помиляюся, – спокійно підтвердила його опонентка.

Почувши це зізнання, глава таємного наказу самовдоволено глянув на короля, широко розвівши руками. Його жест та вираз обличчя казали: «Що й потрібно було довести!»

– Проте трапляється це нечасто, – заступився за свою підопічну старий міністр. – Наскільки мені відомо, відколи ми почали відслідковувати успіхи Біргітти, вона помилилася усього лише двічі. В той же час у п’яти випадках – вона змогла правильно визначити до якого проміжку часу: майбутнього, минулого чи теперішнього – належить її видіння. Що ж до самих видінь, то вони у всіх семи випадках були точні.

Адамант розумів, що у випадку з таким гучним й зухвалим нападом на короля і його свиту, Біргітті при її рівні ясновидіння досить було лише скористатися методом виключення, щоб зрозуміти, що її видіння не могло відноситися до жодного іншого часу, окрім як до майбутнього.

От тільки він був не з тих, хто легко визнавав поразку. До того ж, скептичний настрій й уїдливий тон дозволяли йому приховати роздратування, заклопотаність і навіть страх, які він ледве стримував

Тільки ясновидиці йому біля короля ще не вистачало! Тим більше, такої сильної. Який він, до всього іншого, не тільки довіряє, а й відверто симпатизує!

Невдоволено насупившись й підозріло звузивши очі, він з явним натяком у голосі на те, що все ще не вірить жодному слову ясновидиці, єхидно поцікавився:

– І де ж тоді і для яких цілей ви роздобули особисту річ короля, щоб зробити своє доленосне передбачення?