Глава 3.1

Глава 3

Його Високість Кінвет Золотокрилий нетерпляче ходив туди-сюди портретною галереєю його предків, кидаючи нудьгуючи погляди на щільно замкнені подвійні двері Тронного залу, за якими ось вже, як мінімум, півгодини тому зник старший церемоніймейстер.

«Як же це схоже на батька, – подумки посміювався юний принц, – спочатку наказати негайно з’явитися, а потім змусити викликаного до того як постати перед ясними очима Великого короля, томитися у тривожному очікуванні.

Але з ним цей дешевий фокус ніколи не проходив і зараз теж не пройде.

Більш того, минули навіть ті часи, коли він, блукаючи цією галереєю й корчачи пики предкам, ламав голову над тим, яка з його численних витівок викликала інтерес батька цього разу. Втім, і тоді він теж не боявся, лише згоряв від цікавості.

Кінвет Золотокрилий був єдиним сином Великого короля й після смерті свого батька мав стати на чолі Ради королів-драконів й, відповідно, правителем усіх земель дракона. Цей статус поряд із цілим сонмом мінусів та обмежень мав також і свої переваги: наприклад, щоб юний принц не накоїв – йому ніхто, крім батька, не мав права навіть і слова докірливо сказати. Вінценосному ж батькові, як водиться, було не до витівок сина, який і пустував-то лише для того, щоб звернути на себе увагу вічно зайнятого державними справами батька.

Цього разу Кінвет точно знав, яка саме з його «пустощів» привернула до себе увагу Великого короля. От тільки цього разу він зовсім не намагався привернути до себе увагу вінценосного батька. Та й витівкою, на думку юного принца, це не було.

Наслідний принц Кінвет Золотокрилий вперше у житті, по-справжньому, закохався. І його кохана відповіла йому взаємністю. Що зробило його найщасливішим драконом у Всесвіті. І оскільки бути щасливим йому дуже подобалося – Його Високість вирішив поєднатися зі своєю коханою шлюбом!

Згадка про Едженію, як і зазвичай, викликала на обличчі Кінвета блаженну посмішку. Чарівна дівчинка, що вразила його уяву, коли йому було вісім років, виросла й повернулася в його життя, щоб цього разу вразити вже наповал.

Коли на балу глашатай сповістив її ім’я. Воно здалося Його Високості знайомим, проте не дуже. І цього було достатньо, щоб відразу ж перестати думати і про те, де він чув це ім’я, і про ту, хто це ім’я носить. Але він чомусь не зміг. Випадково почуте їм невиразно знайоме ім’я заволоділо його увагою настільки, що він не просто обернувся подивитися, хто ж там з’явиться у дверях, а буквально рвонув назустріч таємничій леді Едженії Тенебріс Шелеріспе з клану Чорнокрилих.

Незважаючи на те, що від гарненької маленької дівчинки, яка колись вразила уяву восьмирічного хлопчика, залишилися тільки величезні чорні очі, він одразу ж впізнав її.

На обличчі леді Едженії Тенебріс Шелеріспе були здивування та захоплення, яке він не раз бачив на обличчях дівчат, що вперше потрапили на королівський бал. Побачивши які, до речі, він завжди одразу ж рятувався втечею.

Але чомусь не цього разу.

Більш того, і все інше теж леді Едженія робила так само, як і інші дівчата: бентежилася, рожевіла, розгублено плескала віями, смикала мереживо, яким був прикрашений корсаж її білої бальної сукні, і зітхала...

Зітхала так, що її повні, білосніжні груди так хвилювалися, так хвилювалися, що хвилювання це передавалося і Кінвету теж.

І він аж настільки розхвилювався, що раптом взяв й запросив власницю грудей, що вразили його уяву, на танець.

Порушивши тим самим власне ж непорушне правило: ніколи не запрошувати на танець дебютанток! Не те, щоб Його Високість мав щось проти дебютанток загалом або зокрема, просто запроси одну, доведеться запрошувати й іншу. А потім й третю, й четверту і так далі.

«Слідом за чим й озирнутися не встигнеш, – міркував Кінвет, – як замість того, щоб спілкуватися на балах з іноземними послами та членами Ради, вирішуючи в неформальній обстановці важливі державні питання, будеш зайнятий лише танцями».

Проте, тільки-но він обійняв тонкий стан цієї дебютантки, як усі вищеописані табу та побоювання перестали його хвилювати. Його хвилювали лише обтягнута шовком точена спинка, витончені пальчики в його долоні та очі-вири, в яких він тонув.

Груди теж, зрозуміло, продовжували не тільки хвилюватися, а й хвилювати. І ще як! Аж настільки, що він заборонив собі на навіть дивитися на них. Від гріха подалі. Після чого, з цієї ж причини, він заборонив собі дивитися ще й на пухкі губки теж.

Інакше кажучи, іншого вибору, окрім як тонути у чорних очах вир у нього не було.

– Мені здається чи на нас й, правда, усі дивляться? – спитала чарівниця, кинувши на нього боязкий погляд з-під опущених густих вій. Голос у неї виявився очам під стать – мелодійний та чарівний.

Щоб хоч якось позбутися наводження, він відвів від неї очі, обвів поглядом зал і, перш ніж зрозумів, що каже, вже чесно зізнавався красуні, що вона перша дебютантка, яку він запросив на танець.

Едженія цілком очікувано йому не повірила.

І він, щоб її не бентежити, спробував перевести усе в жарт, ось тільки питання про те, чи вірить вона в кохання з першого погляду прозвучало несподівано серйозно.

Але Едженія знову йому не повірила.