Глава 1.2

– Мені здається чи на нас й, справді, усі дивляться? – спитала вона, кинувши на принца боязкий погляд із-під опущених густих вій.

Обвівши швидким поглядом зал, Його Високість безтурботно засміявся.

– Ні, вам не здається. Ми з вами у центрі уваги. А тому не дивуйтеся, якщо раптом почнете отримувати вітання від деяких присутніх…

– Вітання? – Здивування її було так велике, що вона усе ж таки наступила йому на ногу, – Ох, вибачте...

Вона боялася побачити в очах парубка глузування чи роздратування, але побачила лише веселість й... ніжність.

– Справу у тому, що багато хто знає про те… що я не танцюю, – пояснив він.

– У це важко повірити, ви – чудовий танцюрист, – зі щирою недовірою у голосі помітила вона.

– Звичайно ж, я – чудовий танцюрист, – погодився він, без тіні хизування у голосі, просто констатуючи факт. – Інакше й бути не може, я ж принц, як любить говорити моя матінка. Я мав на увазі, що не танцюю на балах із дебютантками вищого світу.

– Чому? – Вона не фліртувала й не напрошувалася на комплімент. Їй просто було щиро цікаво.

– Тому що досі жодна дебютантка не була вами, – у буквальному значенні, обласкавши її поглядом, відповіли їй.

У Едженії пересохло у горлі. І все ж таки вона знайшла у собі сили, пустотливо посміхнутися, й глузливо-скептично помітити:

– Якби це було так, я була б на сьомому небі від щастя, але здоровий глузд мені підказує, що ви це кажете усім дівчатам!

Кінвет зрозуміло посміхнувся й з навмисною образою в голосі поцікавився:

– Інакше кажучи, у кохання з першого погляду ви не вірите?

Вона то як раз вірила, але зізнаватися йому в цьому не збиралася. Хоча б вже тому, що він явно не пам’ятав їхньої першої зустрічі, інакше б він не вважав, що бачить її сьогодні уперше.

– Ні, не вірю, – похитала вона головою.

– А в любов з другого погляду? – раптом спитав він, зазирнувши їй у вічі.

І Едженія забула, як дихати.

– Не може бути, – прошепотіла вона. – Я думала…

Закінчив її принц.

– Що я вас забув?

– Так, – кивнула вона і чомусь додала: – Адже минуло стільки років. І ми були дітьми. І зустрічалися лише один раз.

– Так, – погодився він із нею. – Ми були зовсім дітьми. І зустрічалися лише один раз. І я б збрехав, якби сказав, що усі ці роки носив ваш світлий й прекрасний образ у душі.

«Оце зараз було трохи образливо, міг би й промовчати, – подумала Едженія. Однак одразу ж сама себе й обсмикнула. – Знайшла, на що ображатись?! Ти йому ще претензію викати!

– Але побачивши вас сьогодні, – вів далі Кінвет. – Я вас одразу ж впізнав.

Едженія хотіла сказати йому, що вона теж впізнала його одразу, але у цей момент припинилася музика. І, слідуючи палацовому етикету, принц змушений був поступитися честю танцювати з нею іншому бажаючому.

Її новий танцювальний партнер теж був гарним і настільки ж граційним й ввічливим, як і принц, але його врода, грація й ввічливість залишили її байдужою. Як і врода, грація й ввічливість усіх інших. Ніхто з них навіть близько не міг зрівнятися з принцем. В її думках був тільки він.