Пролог (продовження 2)

Кращий друг винувато похнюпився й важко зітхнув.

– Арон тут не до чого! – одразу ж заступилася за «слабку ланку» Варя. – Це усе я! Просто з бідною дівчиною так несправедливо вчинили, а вона усього-то й хотіла, бути собою. І я просто не змогла, – дівчинка шморгнула носом. – Просто не змогла залишитися осторонь. Тим більш, що я усе прорахувала й переконалася, що наше з Ароном та Дард’яном втручання не призведе до жодних катастрофічних наслідків, навпаки зробить цілий світ добрішим й справедливішим.

Роздумуючи над переконливим аргументом, Ермій почухав потилицю. Однак цей випробуваний засіб активізації розумового процесу цього разу не допоміг. Й тому важко зітхнувши, він видав банальну і затерту до дірок сентенцію:

– Варя, не мені тобі розповідати, що правила не просто так вигадані. І чому найголовніше з них – невтручання.

Малеча на мить задумалася, потім смикнула худеньким плічком й поцікавилася:

– Перший, ви це про ті правила, що для Психопомпів?

– Так, я про ці правила, – не помітивши розставленої пастки, буркотливо відповів Ермій.

– Ну, тоді дозвольте нагадати вам, ШЕФ, що я не Психопомп, а Варіатор Майбутнього! –обдарувавши сяючою посмішкою, гордо заявила золотоволоса мала, особливо солодко та іронічно виділивши звернення «шеф». – І що моя робота якраз й полягає у тому, щоб або благословляти Психопомпів на втручання у справи смертних, або не благословляти.

В надії придумати гідний контраргумент, Ермій знову почухав потилицю. І знову абсолютно безрезультатно. Бо хоча його опонентка й дещо перекручувала факти, взагалі-то вона мала рацію. Й тому він не вигадав нічого кращого, ніж видати чергову сентенцію.

– Варю, є такий термін, як виняткова необхідність. І досі ми, я маю на увазі тих, хто дотримується правил, звертаючись до тебе за розрахунком найбільш сприятливого результату в майбутньому, керувалися тільки і саме цим терміном. Який, до речі, використовується виключно при виникненні ситуації, що загрожує зникненням з лиця Всесвіту відразу кількох світів. Повторюю ще раз, – багатозначно додав він, відчувши при цьому, що нарешті він упіймав за хвіст натхнення: – КІЛЬКА СВІТІВ!!! Тобто, не одного світу, а одразу кількох! А ти… – він на кілька секунд замовк, підбираючи цензурні слова, оскільки, хоч трісни, не міг він сприймати Варю як дорослу. – Ти пожаліла та вирішила врятувати одну дівчину! Після цього, щоб не допустити аберації, ти врятувала ще одну! А потім, щоб допомогти цій другій вижити в патріархальному суспільстві, ти налагодила феміністський переворот у свідомості монарха! – урочисто закінчив глава МСІА (Міжреальностної Служби Викорінення Аберацій), впевнений не лише у своїй безумовній правоті, а й і у тому, що він достукався до Варі.

Однак на нього чекало розчарування.

Варя його натхненними аргументами анітрохи не вразилася.

– Еге ж, врятувала? І що? Хіба я зробила цим комусь гірше? – знизала плечима золотоволоска, в очах якої хлюпалося щире й нічим незамутнене нерозуміння.

Ермій відкрив було рота, щоб почати пояснювати заново, але передумав: смиренно махнув рукою, й закривши рота, поцікавився:

– Обмін: я вам каву, ви мені млинці з сиром усе ще в силі?