Пролог

Анотація

– Едженія, чи береш ти у свої чоловіки та пани Натаніеля, щоб ...
З того часу, як рік тому Євгенії став знову й знову снитися цей дивний сон, вона чула це питання вже дюжину разів.
І цю ж дюжину вкотре вона спантеличено цікавилася:
– Куди-куди беру? У пани?! – Слідом за чим, щоб підкреслити усю безглуздість подібної пропозиції, вибухала гомеричним сміхом: – Аха-ха-ха-ха-ха-ха! Звичайно ж, ні! Зрозуміло ж, ні! – Двічі повторювала вона своє категоричне «ні». Просто, про всяк випадок, щоб бути впевненою, що її усі зрозуміли чітко, точно і однозначно.
Однак її знову й знову не розуміли і щоразу уточнювали...
– Я-а-ак це «ні»?! – здивовано-розгублено вигукував священик.
– Я-а-ак це «ні»?! – луною вторив йому численний натовп.

У тексті:

1. Попаданка

2. Академія бойових драконів

3. Магічний детектив

4. Палацові інтриги

Дорогі читачі,

Це зовсім окрема історія, яка не має нічого спільного з циклом "Справжнє Новорічне Чудо".

Єдине: перемога добра над злом і в цій історії теж станеться не без допомоги небожителів: Арона та Варі, знайомих вам по циклу "Справжнє Новорічне Чудо"

Пролог

Влетівши у маленьку кухоньку, злий, як тисяча голодних псів, у яких щойно із-під носа поцупили шматок м’яса, голова Міжреальностної Служби Викорінення Аберацій застав настільки ідилічну картину, що начисто забув про те, з чого це раптом він так розійшовся.

– Дядьку Ермій, млинці з сиром будеш? – поцікавилася в нього гарненька, років так п’яти, з підхопленими обручом золотистими кучерями до плечей, зеленоока маленька фея в піжамі.

– Е-ее що? – розгублено запитав Ермій.

– Млинці, – поблажливо, ніби розмовляла зі старим, що втратив слух, голосно повторила маленька фея, з важливим виглядом при цьому киваючи головою на ложку з сиром, яку вона тримала у руках. – У нас сьогодні на сніданок млинці з сиром. Я готую, а Арон мені помагає! – урочисто оголосила вона.

Високий та худий помічник, що стояв біля плити, перевернув млинець й підняв руку, вітаючи гостя.

– Привіт, шефе! Коли вже прийшов, з тебе кава!

Вже прийшовший до тями й тому згадавший, навіщо власне він розшукував цих двох Ермій, обурився:

– Яка ще, до демонів, кава?!

– Та, яку ви – нам, а ми – вам млинці з сиром! – діловитим тоном пояснила золотоволоска.

– З кавоварки, біля якої ти стоїш, – підказав Арон й вказав рукою в напрямку автомата. – Я сподіваюся, ти ще пам’ятаєш, як нею користуватися?

– Даремно сподіваєшся! – сварливо парирував Ермій. – Навіть, якби я й пам’ятав, як нею користуватися, я скоріше розбив би її тобі об голову, ніж приготував ТОБІ каву! Не корч із себе ідіота Арон, ти чудово знаєш, навіщо я сюди прийшов!

– З яких пір, виявляти гостинність, означає вдавати з себе ідіота? – здивовано запитав Арон й, шукаючи підтримки, подивився на маленьку золотоволосу фею.

Та знизала плечима й, здивовано округливши величезні зелені очі, докірливо подивилася на гостя.

– От тільки не треба робити ідіота з мене! – образився той й, діставши з кишені кристал пам’яті, поставив його на стіл та активував.

На білій поверхні холодильної камери відразу ж з’явилося зображення.

Святково прикрашені вулиці. Натовпи чепурно одягнених людей, що заповнили простір палацової площі не тільки на землі, а й над землею, у тому сенсі, що народ заполонив собою усі балкони, що дивилися на площу, й навіть дахи.

Нарешті, заграла урочиста музика, й на широкий балкон в оточенні свити та стражників, що пильно стежили за натовпом, вийшов одягнений у білий мундир рудоволосий чоловік. Побачивши якого натовп у ту ж мить вибухнув захопленими криками та оплесками.

Всім своїм виглядом демонструючи благодушність, самодостатність, надійність та впевненість Великий Король об’єднаних драконових земель Кінварх Золотокрилий вітально помахав своєму народові.

Народ у відповідь на це вибухнув ще більш радіснішими та гучнішими вигуками й оплесками, якими, втім, Великому Королю стоячи насолоджуватися не дозволили…