Дім, що тане

Мій дім… танув.

Не руйнувався, не горів — саме танув. Повільно, огидно, ніби був зроблений зі снігу або воску. Стіни сповзали вниз, форми втрачали чіткість, усе текло. У вухах почало дзвеніти так, що я схопився за голову, але це нічого не дало. Звук лише наростав. Я закричав — не знаю навіщо, кому, але кричав з усіх сил, поки не зірвав голос.

Я дивився крізь сльози, як дім остаточно розпливається, поки не залишилася тільки величезна темна калюжа.

І раптом — тиша.

Настільки глуха, що мені здалося, ніби я оглух.

Вібрація телефону в кишені різко повернула мене назад. Руки тремтіли, коли я читав повідомлення:

«Якщо живий — на цьому все. Твій термін завершився. Ти вільний. Гроші біля машини.»

Я видихнув так, ніби весь цей час взагалі не дихав. Усередині щось обірвалося — не радість, не полегшення… просто порожнеча. Я розвернувся і пішов до машини.

І саме в цей момент знову почув той звук.

Різкий, металевий дзвін, від якого мене перекосило. Я схопився за вухо і обернувся.

І побачив це.

У повітрі, метрів на дванадцять над землею, висіла кімната. Без вікон. Просто коробка з одними дверима. Вона ніби не мала ваги, але водночас виглядала неправильно… неприродно. Її нижня частина переливалася, як розлите масло, тільки з холодним сріблястим відтінком.

І до цих дверей вели сходи. Звичайні дерев’яні сходи, що піднімалися просто в нікуди.

Я міг піти. Просто розвернутися, сісти в машину і поїхати. Все вже закінчилося.

Але я не пішов.

Я сам не розумію чому.

Крок за кроком я почав підніматися. Серце билося так сильно, що віддавало в горлі. Кожна сходинка скрипіла під ногами, і з кожним кроком мені ставало все гірше — ніби я роблю щось, чого робити категорично не можна.

Дійшовши до самого верху, я зупинився перед дверима.

Рука сама потягнулася до ручки.

Я повернув її.

І в ту ж секунду все зникло.

Кімната. Сходи. Все.

Я зробив крок — і ступив у порожнечу.

Падіння було коротким.

Я навіть не встиг закричати.

Коли я впав на землю, я вже розумів, що не піднімуся. Тіло не слухалося. Дихати було важко, кожен вдих різав зсередини. Я відчував, як тепло розтікається під спиною.

І тоді до мене дійшло.

Лік не жартував.

Запис завершено.
Об'єкт: Калеб Андерсон.
Результат: порушення правил. Смерть.
Рішення: підготувати місце для наступного об'єкта.
Звіт зданий. — Лік