Глава 9

 Він не закінчив, адже в той момент я вибігла з його дому. Мною керувало бажання врятувати свого друга, хоча той хлопчина був правий. Я не зупинилася та направилася до місця викрадення. Бігти довелося далекувато туди. Перед входом в будинок компанії я перепочила від тривалого бігу, а потім рвонула, не витрачаючи зайвої хвилини, далі на останній поверх, де був той дядько. Всі хто був в коридорах мене намагалися зупинити, проте бігла що є духу. Останнього поверху я добралася,а потім відкрила двері. В тому офісі сидів директор. На стільці сидів зв'язаний Рюко.

* Що вам потрібно? Я казав не заходити сюди.

 Він повернувся.

* Дівчина? Хлопці зв’яжіть її! Нам свідків не треба.

 Мене тримали й зв’язали так само, як і Рюко. В той час як директор тішився таким уловом та продовжував свою роботу. Я роздивлялася кабінет викрадача. На щастя, мою сумку не забрали, тому вона й висіла на мені. Посунувши її ближче до зв’язаних рук, я дістала звідти ручку. Потім я обережно почала терти мотузки об гострі кути стільчика,допомогаючи ручкою. В той час, поки я намагалася зіпсувати мотузки, директорові хтось подзвонив. Він звелів вийти тим, хто нас зв’язав. Нарешті звільнилася від мотузок, проте ручка була зламаною. Я підсунулася до Рюко, прошепотівши:

* Я кохаю тебе, Рюко.

 На очі знову навернулися сльози. Я посміхнулася і розігналася. Директор повернувся, та на його обличчі було виражено здивування.

* Як ти змогла….

 Він закінчити фразу не зміг. Я штовхнула його з розгону в бік вікна,де він стояв. Сталася невеличка прикрість. Скло тріснуло й розсипалося . Ще одна мить і я вже падала з ним вниз, а моє життя, ніби пролітало повз мене. Десь неподалік почувся звук сирен. Це було останнє, що почула. Усе тіло, разом з думками, потонуло в бездонній темряві.

Кінець!!!

Присвячено: персонажу Рюко