Глава 4

 Наступні дні я проводила час здебільшого з Рюко, але подрузі не доводилося сумувати за мною . Було, звичайно, весело і цікаво з ними. Та враз мене стало турбувати одне питання. Я стала помічати свою поведінку з ним. Була безмежно рада, коли знаходилася поруч. Зазвичай я життєрадісна, але такої радості з Кларою я не мала, як з моїм другом. Я відчувала тепло, безпеку і як мені з ним добре, могла бути собою. Це були моменти справжнього щастя. Я була дійсно щасливою тим, що він у мене є. Про все це я думала під час зимових канікул. Це було дійсно прекрасно мати таке-от щастя.

 З ось такими висновками почався другий семестр навчального року. Відчувалося, що я трошки змінилася. Стала більш спокійною, задумливою і серйозною. Вся моя життєрадісність, немов зникла. Здавалося на мить, що хтось все зупинив, і я могла роздивлятися кожен момент свого життя. В голову лізли думки такі як: образа при розмові подруги Рюко з ним; моє червоне лице, коли Клара написала любовне послання; захоплення тою незвичайною його красою; момент щастя, що я відчувала поряд з ним. Я не знала, що зі мною було не так, ніби мене підмінили за одну ніч. На одній з перерв я гуляла по коридорам. Враз побачила велику купу людей, що метушилася чогось. Там були дівчата, які збуджено щось говорили і біля когось товклися. Я вмить впізнала постать Рюко. Мені раптом стало незручно. Я відчула схоже, що й при тій його розмові. Потупцявши швиденько геть, поки ніхто мене не побачив, відійшла в тихе місце. Я хутенько подзвонила своїй подрузі:

* Ало! Клара?

* О, Юка! Це ти? Чого раптом подзвонила? - з телефону линув дзвінкий веселий голос.

* Я хотіла б з тобою зустрітися та порадитися. Зможеш сьогодні?

* Оу! Добре,- погодилася Клара.

* Після школи. Я тебе чекатиму.

 Якраз продзвенів дзвінок. Я пішла до класу, а далі почалися уроки. Усі наступні перерви сиділа в класі та зосереджено малювала до кінця навчального дня. Після школи я вийшла в подвір'я, сіла на лавку, чекаючи на подругу. Через пару хвилин вона з'явилася вже.

* Вочевидь щось серйозне сталося? - запитала вона.

* Ну не зовсім серйозне, - пробурмотіла.

* Невже ти в нас стала міс Серйозність?

* Ніскілечки.

* Як на рахунок того, щоб зайти в кав'ярню і обговорити важливі питання, люба подружко?

* Давай.

 Ми пішли до найближчої кав'ярні. Зайшовши ми сіли за столик та замовили по чарочці кави. Вона почала:

* Так що тебе хвилює, Юка?

* Я хотіла щоб ти мені допомогла з деякими проблемами розібратися.

* Якими?

 Я поділилася з нею почуттями, які змусили мене замислюватися протягом кількох останніх днів, а далі запитала:

* Як гадаєш, що то може бути?

* Дівчино, та ти закохалася! - вигукнула вона.

* Закохалася? Так то була любов?

* Ну звісно, подруго.

* Ось воно що! Зрозуміла.

* Вітаю тебе, Юка! Тепер доведеться тільки привернути до себе увагу та відкритися йому в почуттях.

 Вона радісно похлопала по плечу. Ми пили каву і продовжували розмовляти, а потім розбрелися по домівках. Я довго думала над словами Клари, згодом вирішила спробувати привернути його увагу на себе, тільки не мала поки ніякого плану. Хіба що….Точно кіно!