Глава 1

Мама в дитинстві розповідала мені багато казок. Мені подобалися ті, де принцеси знаходили свого принца, а потім жили довго і щасливо. Мої батьки запевняли, що я обов'язково знайду свого принца. З тих пір багато про це мріяла та уявляла. Також я до сьогодення вірю в чудеса. Жити казками - дивно, але така людина була. Познайомтеся! Це я - Юка Кізоку!

 На весь клас пролунав гучний голос:

* Юка! Чим це ти займаєшся? Знову малюнки? Та скільки можна!

 Упс! Так, я люблю малювати. Коли мені нудно, частенько щось починаю створювати різне на папері. На той момент йшов урок Історії. Я не дуже любила вчителя (як і сам предмет), але все було у нас взаємно. Ми були заклятими ворогами. Моїх батьків вже багато разів він викликав за якісь дрібниці, потім з’ясовувалося, що вчитель дуже до всього причеплювався. Згодом все-таки мої батьки перестали ходити на його виклики, він просто забрав мої малюнки, гнівно зауваживши:

* Забереш після уроків їх!

 Я посміхнулася. Урок продовжувався далі. Таким чином пройшов цей навчальний день. На щастя, сьогодні була П'ятниця і уроки не треба було робити. Після уроків врешті-решт я забрала свої малюнки і радісна пішла додому через парк.

  Радість та насолода навколишнім середовищем так і линула з мене. Захопившись співом я й не помітила як хтось підійшов. За спиною пролунав незнайомий голос:

* Гарно співаєш.

 Я застигла, повернувшись в сторону голосу. Там був хлопець, трохи старший віком за мене. Його волосся було вогнисто-руде, а очі були кольору небесної блакиті. Одягнений був в легеньку звичайну кофтинку. Незнайомець був ніби звичайним, але й водночас ця простота і краса заворожувала. Складалося враження, ніби він тільки-но вийшов з обкладинки свіжого випуску журналу моди.

 Він стояв біля дерева з посмішкою на обличчі.

* П-правда? - я заїкалася, почервонівши.

* Так, - відповів той хлопчина.

* Ой! - закрила рот руками.

 Той розсміявся.

* Чого ти регочеш? - запитала з подивом.

* Тому, що твоя фізіономія кумедна, - проговорив він, заспокоївшись.

 Мені стало ще більше ніяково за це. Я продовжила:

* Ти перший, хто почув мій спів.

* Зрозуміло. Як тебе то звуть, червоненька?

* Я - Юка. А ти?

* Рюко.

* Рюко? Красиве ім’я. Воно асоціюється з заходом сонця. Таке ж оранжеве….

 Він знову розреготався. Я відчула, що сказала дурницю. Подумки навіть картала себе за ці слова, та згодом я продовжила далі:

* А де ти вчишся?

* В тій школі, що й ти.

* Але я тебе не бачила ні разу. В якому класі?

* В 9 класі.

* Ясненько.

 Я глянула на годинник. Пора було йти додому.

* Мені пора, Рюко. Бувай!

* Бувай!

 Радісна пішла додому. Сьогоднішній день приніс мені повну насолоду.