Глава 2

Оля спінила у долонях шампунь.

– Треба купити тобі окрему косметику, – промовила до свині, що релаксувала у надувному дитячому басейні. – Може, щось собаче підійде…

Пеппа невдоволено рохнула. Її цілком влаштовувала лінійка органічних засобів, якими користувалась хазяйка. Навіщо переходити на собаче? Такій вишуканій пані не личить митися тваринним мас-маркетом. Ще б помиї їсти запропонувала! Сміх, та й годі.

– Ну не дуйся, – Оля намилила підрум’янений на сонці рожевий бік Пеппи. – Ось так… Тепер ти будеш чиста і пахуча. Красуня!

Дівчина полила свинку зі шланга, обтерла рушником і поцілувала у маківку. Хто сказав, що свині нечупари? Он її улюблениця не вляжеться спати, поки не прийме спа-процедури. Ванна або душ, пілінг, манікюр на ратичках і обов’язкова чистка вух – від цього тварина була просто у захваті.

– Все, можеш заходити, – відкрила двері свого дому.

Пеппа слухняно, виляючи хвостиком-пружинкою, побігла в середину. Літнє житло Олі було доволі аскетичним – в одній кімнаті помістилась мінікухня, диван, шафа та крісло-мішок. Останнє перетворилося на кубельце Пеппи. В туалет і душ доводилось бігати на вулицю. Та хіба це проблема? Кілька місяців можна і перетерпіти.

В кишені завібрував мобільний. Оля подивилась на екран – незнайомий номер. Ситуація трохи ускладнилась. То міг бути хтось із вчорашньої вечірки, а там вона трохи не розрахувала з алкоголем та роздавала свої контакти усім охочим. Як тепер зрозуміти, хто з тих хлопців телефонує? Раптом, якесь дурко?

Поспіхом вигадала причину відмовитись від побачення, якщо не пригадає кавалера. Посміхнулась, щоб голос здавався більш невимушеним, та нарешті відповіла:

– Алло?

– Добрий день! Я отримав ваш номер через менеджера компанії «Вітрила», – діловито промовили у слухавку. Тембр був приємний, але нервовий, наче людина заздалегідь готувалась до скандалу. – Мене звати Дмитро Горянський.

В Олі вмить піднявся настрій. Горянський був ще тим буркотуном, але щось таки в ньому чіпляло... Може, незвично блакитні очі, може образ турботливого татуся, а може й відсутність обручки. Дівчина підійшла до вікна й, ховаючись за фіранкою, стала спостерігати, як її новоспечений сусід міряє кроками подвір’я.

– Так. Ви орендували в мене котедж, – змінила інтонацію під стать Дмитру. – Якісь проблеми? Вам не сподобався будинок?

– Будинок сподобався, а ось бонуси – ні. В контракті не вказано, що на подвір’ї житимуть й інші!

– Ви маєте на увазі ту милу дівчину?

– Саме її! Аня чи Валя…

Оля скривилась. Навіть імені не запам’ятав! Шкода, проте можна погратись трохи довше:

– Бунгало тієї дівчини стоїть окремо, відділене він вас фруктовим садом. Невже воно вам так заважає?

– Справа не в будівлі. Ви знали, що та дівчина тримає свійських тварин? Які без дозволу заходять на мою ділянку!

– Ви хочете, щоб свиня питала у вас дозволу?

– А ще мені заважають її гості. Зрозумійте мене правильно, в мене маленькі діти. Я не хочу, щоб їх оточували різні пиятики!

– Чому відразу «пиятики»? – обурилась Оля. – Ну розслабилися люди…

– Або ставите паркан, або повертайте мені гроші!

Ото впертий. Оля зрозуміла, що телефоном вони проблему не вирішать. Гаразд, вечірка могла бути тихішою, але чим йому не вгодила Пеппа? Навпаки треба було доплату за контактний зоопарк брати. Дівчина притисла телефон до вуха й вийшла у двір.

– Діма! – гукнула до сусіда.

– Я зайнятий, – відмахнувся той.

Оля зітхнула й промовила в слухавку:

– Пане Горянський, хазяйка котеджу стоїть прямо перед вами.

Чоловік підняв брови. Чи то від здивування, чи то від розчарування.

– Он як… Хазяйка?

– Точно.

– Ну що ж… – Дмитру знадобилося кілька секунд, аби узяти себе в руки. – Тоді це все пояснює.

– Що саме?

– Вашу нахабність.

Інша б обурилась, але не Оля. Замість гнівної тиради, вона промовила:

– Я б назвала це іншими словами –  «гостинність», «відкритість», «приязність» – обирайте, що більше до душі. Я зовсім не хотіла створювати труднощі, тому якщо можу якось загладити свою провину…

Дмитро кивнув.

– Звісно. Збудуйте паркан.

– Ну знову за своє… Може, є ще якісь варіанти?

– Паркан, – чоловік підібрав палицю та провів довгу лінію на землі. – Прямо тут.

Оля затерла межу ногою.

– Ні, ніякого паркану я не ставитиму, – похитала головою. – В мене… немає на нього грошей.

– Але ж я минулого тижня перевів вам чималу суму!

Дівчина знизала плечима.

– Як прийшли так, так і пішли. Немає нічого більш швидкоплинного, ніж час і гроші.

– Натякаєте, що в разі нашого виселення, я нічого назад не отримаю.

– Ви – молодець! – Оля жартома поплескала Дмитра по плечу. – Не кожен чоловік розуміє жіночі натяки. Навіть дивно, що з такими талантами у вас досі немає дружини.

Дмитро насилу стримував роздратування.

– А звідки ви узяли, що я не одружений? – він і сам не розумів навіщо це спитав.

– Методом дедукції, Ватсон.

– Тобто?

– Я знайшла ваш профіль у Фейсбуці та провела контент-аналіз. Ви – холостяк.

– Прозвучало як вирок.

– Чому? – Оля звузила очі й оцінююче подивилася на сусіда. – Я навпаки радію вашому статусу, бо теж не маю пари. Хоча є кілька хлопців, які чомусь думають, наче зустрічаються зі мною… Але то таке. Я веду до того, що ви можете сміливо кликати мене на побачення.

– Це навряд.

– Іншої відповіді я й не очікувала. Це ви зараз так кажете, бо ні про що окрім паркана думати не можете. Пройде кілька днів, і заспіваєте іншої.

Дмитро відкрив рота, але не вигадав, що відповісти. Так і стояв навпроти Олі, хапаючи повітря, мов риба, яку штормом викинуло на берег.

– Гадаю, конфлікт вичерпано, – посміхнулась дівчина. – Гарного вам дня!

Грайливо махнувши волоссям, дівчина побігла до себе. Дмитро зловив себе на думці, що якби хазяйкою котеджу виявилась якась підстаркувата пані, то з нею було б куди легше домовитись. Оля ж, хоч і виглядала дещо старшою за його Лізу, поводилась як типовий підліток. З такими сперечатися не мало жодного сенсу, все одно конструктиву не буде.