Розділ 6

Катерина глянула на співвласника і ойкнула здивовано. Так це ж він її вчора перед ліфтом зустрічав!

- Доброго ранку!

- Доброго, Катюшо, - хмикнув Льоша, відступаючи вбік і пропускаючи її до свого кабінету.

Дівчина слухняно увійшла і зупинилася посередині.

- Та ви сідайте, - радісно запропонував начальник, вказуючи на м'яке шкіряне крісло навпроти його столу. - Стас захворів сьогодні...

Обминаючи стіл, ледь помітно похитав головою. Отак дружба на обман і штовхає. Хитрун вирішив створити інтригу, дати їй скучити, як він сам сьогодні висловився спросонок, зателефонувавши Олексію.

- Мені дуже шкода, - пролопотіла вона.

- Нічого! - відмахнувся Льоша. - Завтра буде бадьорий і свіжий. Відділ кадрів ваш договір вже приготував.

Він зручно вмостився на свій стілець, простяг їй папери. Стасу вирішив поки що не говорити, що влаштував її офіційно. Що вони між собою посперечалися, зовсім не привід нехтувати законами. Та й із людиною не можна так. Ось доведе, що має рацію, тоді нехай сам розбирається. А доти кожна людина заслуговує на повагу. Поки не продемонструє протилежне, звичайно.

- Катю, ви читайте та підписуйте спокійно. Я не поспішаю. На сьогодні усі зустрічі скасував. Без Стаса не хочу їх проводити.

Йому чомусь здавалося, що дівчина, що сидить навпроти, до своїх посадових обов'язків поставиться дуже уважно і серйозно, на відміну від Настасії. Адже вона теж помічницею вважалася. Олексія. А у справи й мізинцем не вткнулася.

Терпляче дочекавшись, коли Катя прочитає документ і підпише обидва екземпляри, прокашлявся, забираючи один із них.

- Я хочу вам одне дуже тонке запитання поставити. Ви тільки не соромтеся, будь ласка, і не гнівайтесь.

Катя насторожено насупилась. Ну, що знову за креатив? Один начальник веселіший за іншого. Так і працювати доведеться, як на пороховій бочці.

– Слухаю вас, – зовні спокійно кивнула.

Льоша одразу оцінив, з якою гідністю тримається нова співробітниця. Гордо, але без зазнайства. Як же пощастило йому з "першою зустрічною"!

– Стас тепер буде вашим начальником. Ми з ним з дитинства дружимо, з дитсадка ще, - майже зовсім відверто заговорив чоловік, сподіваючись на розуміння з її боку, і боячись злякати. - У нього непросто склалося життя...

- Так, він згадував, що йому потрібна помічниця для того, щоб приділити особистим справам більше часу...

Льоша здивовано підняв брови. Про це друг повідомити зовсім забув, з ентузіазмом переказуючи їх з Катею розмову. Втім, йому вистачило й потрясіння від озвученої щомісячної суми зарплати, яку обіцяв помічниці.

Для нього це не гроші, безумовно. Але як це провести через бухгалтерію, щоб дівчина з перших днів не нажила заздрісників і зневажливі погляди з натяками в спину? Довелося йти на хитрість, просити у відділі кадрів договір в електронному вигляді та в ньому міняти оклад. Зрозуміло, назад цей екземпляр не повернеться, а буде похований у шухляді його столу. Офіційно компанія робитиме за неї необхідні відрахування, а зарплату вже нехай Стас сам і відправляє їй на картку, коли вже напросився.

Втім, про це їй та усім знати не варто. Особливо про договір.

Катя вичікувально дивилася на шефа. Той задумливо тарабанив пальцями по столу, а на обличчі його емоції змінювали одна одну, наче він вів діалог сам із собою. Здається, залишився задоволеним підсумками "бесіди".

- Вибачте, - схаменувся Олексій, - задумався. Але мені складно сформулювати своє делікатне питання. Для початку скажіть, будь ласка, чи заміжня ви?

- Вибачте? – здивувалася Катя.

- Розумієте, - довелося вигадувати виправдання. - У мене дуже ревнива наречена. Якщо скажу, що ви заміжня, зменшу собі головний біль.

Він запобігливо посміхнувся.

Так значить? Анастасія, що стояла, як завжди, на сторожі під дверима нареченого, озлоблено блиснула очима. Ні, все-таки вони щось задумали...

- Та й хочеться знати, чи хтось закочуватиме сцени ревнощів в офісі, - незграбно вигадував Льоша.

- Моє життя не настільки креативне, - зрозуміло посміхнулася Катя. - Жодних івентів під дверима керівництва з биттям посуду та бійками.

Півночі сьогодні про ці самі івент-агентства читала.

Чоловік пирхнув глузливо, уявивши собі її половинку у бійці зі Стасом. Кумедне в неї почуття гумору. Але головне, що воно є.

- І все ж? – наполягав він.

- Настю, ти Стаса не бачила сьогодні? - кадровик поплескала наречену шефа по спині.

Розуміюче хмикнула. Звично їй, мабуть, так згинатися.

Ніхто в офісі всерйоз занозу Олексія не сприймав. Та вона й не намагалася стати повноцінною частиною колективу. Тільки ніс задирала. А тут раптом приголомшила:

- Ходімо кави вип'ємо? Побалакаємо.

Граціозно розігнулась і потягла кадровичку за руку у бік кафе на їхньому поверсі.

- Я не розумію, чому ви такі наполегливі у своєму питанні, - здивовано пробурмотіла тим часом Катерина.