Розділ 12

Михайло

- Даню, ну як так можна?! - раптом сплеснула руками Ярослава, а шкодне немовля, яке тільки що з успіхом погодувало своїм овочевим пюре гарну білу сукню жінки, залилося заразливим сміхом. - Сонечко, я зараз підійду, - Яся пересунула дитячий візок поближче до свого чоловіка, встаючи з-за столу.

Далі за столом почалася чисто чоловіча розмова. Ми з Алексом торкнулися небезпечної теми, яку точно не підняли б при Ярославі, а Даня згідно агукав.

- Ти чув про обвал в Італії? - обережно почав я, а Алекс відчутно напружився.

- Чув, звичайно. Шкода, що її не придавило відразу! Знаю, що бажати такого нікому не можна, але, ти ж розумієш, що інакше я думати не можу, - зі злістю крізь зуби виплюнув друг.

Чи розумів я? Чисто теоретично, звичайно ж, я його розумів. Практично - я нікому такого не побажаю.

Більше року тому бідну Ярославу намагалися отруїти. Її ж колишня найкраща подруга Аріна та її співучасниця Джулія. Джулію все ще тягали по судах Британії, оскільки дівчина була британкою, а злочин був скоїний там. До теперішнього часу родина Джулії практично зубожіла незважаючи на те, що раніше вони були в першій сотці багатіїв Туманного Альбіону. Тільки тому дівчина все ще не сиділа, а усіляко намагалася відтягнути цю справу.

А ось її приятельці, Аріні, пощастило більше. Дочка впливової людини в нашій країні просто втекла і попросила притулку в жіночому монастирі в італійських Альпах. Не знаю, за які заслуги монашки взяли її до себе, але вона жила там понад рік. І ось зовсім недавно дівчина відправилася на машині за якимись закупками для монастиря, коли стався обвал в горах, її машину придавило величезними каменюками на гірському серпантині. Аріну вдалося врятувати, але в даний момент дівчина все ще перебувала в комі. Прогнозів ніхто не дає.

Саме про неї й казав зараз Алекс з такою ненавистю. Ще б пак - Аріна їм з Ясею попсувала чимало крові, а потім й зовсім з глузду з’їхала - нацькувала закохану в Алекса Джулію на кохання всього його життя, тобто на Ярославу, підбиваючи англійку на таке "романтичне" вбивство.

- Розумію, звичайно, - кивнув я, трохи похитуючи знервованого Даню. Хлопець, мабуть, відчував на собі роздратованість батька. Але поступово він затих і зацікавився своїм брязкальцем.

Ми ще трохи обговорили наших спільних знайомих, як повернулася Ярослава.

- А Олеся не з тобою? - запитав я, заглядаючи за спину жінки.

- Ні, я її не бачила, - сказала Яся. - Я думала, що вона повз мене проскочила. Хіба вона не приходила сюди? - в її очах промайнуло занепокоєння.

- Ні, - я поспішно схопився зі стільця, залишаючи столові прилади на столі. Швидко попрямував в той бік, куди пішла моя наречена.

Переживав я зараз за неї? Без сумніву. Адже я дійсно був у відповіді за цю юну прибиральницю. Фактично - це я зовсім недавно перевернув її долю, висмикнувши її зі звичного середовища, відірвавши від запорошених обов'язків, перевдяг та привів сюди, в це пафосне місце. А тепер вона раптом пропала.

Крокуючи по коридору в бік дамської кімнати, я ледь не зіткнувся з якимось чоловіком. Швидко вибачившись за те, що мало не відтоптав йому ногу, я ковзнув далі. Увірвався в приміщення і, не звертаючи увагу на охання жінок, що знаходилися тут, власноруч перевірив кожну кабінку. Благо, відвідувачок там не було жодної. Але там же не було і Олесі!

Я стрімко покинув кімнату і вискочив на вулицю, роздумуючи над тим, куди б могла зараз подітися моя прибиральниця. А головне - навіщо?

Вискочивши з ресторану, я озирнувся в пошуках своєї нареченої, що кудись втекла. Навколо, наскільки вистачало очей, не було видно ні душі.

Яскраво залиті світлом вуличних ліхтарів вулиці зовсім не приховували далеких поодиноких перехожих. Я в паніці пробігся поглядом по головах, але нікого, схожого на мою дівчину, не знайшов.

З жахом подумав про те, що навіть номер телефону у своєї майбутньої дружини не взяв. Знайти його, звичайно, зараз зовсім не проблема, але відразу ж виникнуть непотрібні запитання - навіщо раптом заступнику міністра закордонних справ знадобилася проста прибиральниця. А ось цього мені зовсім було не потрібно. Хай вже обговорюють тоді, коли я посаду міністра отримаю.

У розпачі обернувся в бік парковки і завмер.

Олеся колами ходила навколо моєї заблокованої машини. Виглядала так, немов хотіла поглядом змусити авто відкритися. Дівчина була настільки зосереджена, що не помітила того, як я швидко і тихо підійшов до неї.

- Олеся, ти що тут робиш? - стиха запитав я, не бажаючи налякати своєю присутністю, але прибиральниця все одно дуже помітно здригнулася.

Легкий рух руки, дівчина непомітно поправила волосся і раптом присіла. Я злякався, що їй стало зле. Але навіть зробити нічого не встиг, як вона нібито підібрала щось з землі.

- Ось. Шукала, - прибиральниця показала мені свою крихітну сережку, яка (я клянусь!) до цього була у неї в вусі.

- Почекай. Щось я не зрозумів. Ти коли її загубила? І звідки знала, що сережка знаходиться тут? - вирішив підіграти своїй нареченій і з цікавістю подивитися, чим же це все закінчиться.

- Я не знала, - мовила вона. - Я подумала... - раптом дівчина запнулася на півслові. Її і без того величезні блакитні очі округлилися. Обличчя в секунду побіліло. Мить - і вона вже знову опинилася внизу.

- Олеся! Тобі що погано? – я трохи нахилився до дівчини, простягаючи їй руку.

- Будь ласка! Михайло Олегович! Михайло! Відкрийте машину! Будь ласка, швидше! - шепотіла прибиральниця плутано з самої землі. - Прошу вас! Будь ласка! - вона благально склала ручки. В очах горіло таке благання, що відмовити було неможливо!

Я швидко засунув руку в кишеню штанів і, дістаючи брелок, розблокував машину. Олеся, не встаючи, одразу ж прошмигнула на заднє сидіння та зачинила за собою двері.

Я здивовано озирнувся. Подивився в той бік, куди до цього дивилася дівчина, і зауважив того самого чоловіка, якого зустрів у коридорі, що зараз спускався з ґанку ресторану. Незнайомець швидко здолав ступені і пружинистим кроком вже прямував в бік моєї машини.